Читати книгу - "Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов"

– Виклич підмогу. Мені все це не подобається, – прохрипів напарник.

– Така у тебе, любий, робота, – і Марі рушила у темряву.

Собаки задзяволіли у дзвінку тишу; застукала електричка, напарник підстрибнув на місці, а коли обернувся, то Марі вже зникла в куцих хащах глоду, терену, тільки чутно було, як віддаляються її кроки. Напарник смикнув плечима, освітив труп ліхтариком. Нагнувся і побачив на шиї посиніли попруги.

– Ого. Так тебе задушили, і, здається, власним ланцюжком, сонечко моє потухле, – бадьорим голосом сказав він і притьмом побіг за Марі.

* * *

Ультрафіолетом екрана комета тягнула красивий, з усього спектра, хвіст. Лінда не любила траву. Трава убивала розум. Але коли вони зустрічалися з Івою, то було тільки пиво і трава. Потім, обдовбавшись, вони довго мовчали, уткнувшись у телевізор. Хвостата комета щезла, й екран розквітнув бутонами вибухів. Іва стягнула майку, і Лінда жадібно подивилася на красиві тугі груди. Так, трава убивала розум. У неї є щось чоловіче, а трава убиває розум, і всі чоловіки цінують розум і свій слизький посинілий член. Більше нічого. Лінда потягнула ще раз, передала люльку, намагаючись не дивитися на кремові, з червоними сосками груди Іви. Хвиля люті, гаряча і противна, накрила її, відкотила, і вона розляглася на кріслі.

– Коли він востаннє озивався? – сказала вона сонним і байдужим голосом.

– Тижнів два тому. А нашого шефа я не бачила… – Іва зробила значущий вираз на обличчі.

Порожню баржу хилитало на воді; вони лежали і вслухалися, як вітер б’ється за бортами, наче жива істота.

– Наче жива істота, – замріяно сказала Лінда і виставила своє пузко. Пузко в неї було кругленьке, як у пупса, майже як у малюка карапуза, і вона про це знала.

Іва лишалася незворушною. Вона нудьгуюче потягнулася. Їй закортіло пройтися. Вона встала і накинула на голе тіло куртку. Час зустрічі давно минув, але окрім порожньої баржі, заваленої всіляким мотлохом, та сексуально стурбованої Лінди тут нікого не було.

– Піду випущу звіра, – сказала Іва.

– Чого? – Лінда сховала животик.

– Посрать піду, – крикнула Іва.

– Ти можеш не кричати! – Лінда надула губки, а може, й справді гримаси образи лягли на неї невблаганними тінями катастрофи.

– Ні. Мене дістало. Все дістало. Три партії зірвалося. Мене пасуть менти, – Іва сіла, склала руки на колінах і почала вивчати себе у велетенське дзеркало напроти.

Лінда під тридцятиградусним кутом теж спостерігала за нею, лежачи з безпосередньою зміїною посмішкою на межі захоплення. Їй, видно, справді хотілося.

– Слухай, перестань дивитися так на мене. Я люблю мужиків. Зрозуміла? Мама двох дітей, блядь, – зле прошипіла Іва, звелася на рівні ноги й вийшла на палубу.

На палубі було волого, і вітер ганяв кілька поліетиленових кульків. Попереду лежала ніч, позаду світилося вікно. Навіть немає охоронців. Значить, справи кепські, принаймні мої, так вирішила Іва. Їй не хотілося повертатися у широку каюту, де розляглася Лінда. Вона не любила цю маленьку сучку теле-ведучу. Але треба віддати належне: ця ялова має чіпкі, як у морського молюска, лапки. Вона умудрялася давати майору, тягати для нього дівчат, отримувати за це бабки. Вона нічого не втратить. Так, нічого. Вони там усі такі, наче хто наклонував їх. Але ось паскудна нитка, інтрижка, весело прошила її всю: зараз усе закінчилося, і я повернуся до нормального життя, до Семена, і ніхто, напевне, не знатиме. Останнє висіло у повітрі гумовим запитанням. Риторика світу: тисяча інтриг у людини, а ти спробуй витягнути потрібну нитку. Спочатку цьому майору, рятівнику батьківщини, потім ще комусь потрібні були молоді дівчатка, незаймані. Потім пішли ще молодші. А далі – го-го, – вона зайшла і застала, як він поїдає їхнє гівно. Та не одна зайшла, а з його прекрасною дружиною. І кому знаття, що вони почнуть цим займатися в офісі Лади. Неймовірна чоловіча тупість.

Копрофагія – не найстрашніший злочин. Але задоволення не терпить обережності. Лінда тягала зовсім малих сучок йому. З якоїсь відбіркової дитячої конкурсної програми. Нічого особливого. Мами й тата, а особливо мами, за винагороду, смішно навіть цифру назвати, уперто тягали вередливих дітей чи не в саме ліжко майора. Та й діти пішли покладливі… Баржу гойднуло. Іві стало приємно. То пройшов буксир, далеко під мостом, хвиля відбилася від бакена, потім від заводі й лагідно почала хилитати баржу. Іві здалося, що вона тут тисячі років.

Так багато змінилося в її житті. Вона закурила сигарету, потримала запалений вогник «зіппо», наче свічку, і злість у неї виросла невідомо звідки, прямо з темряви, вологої і противної, без вогнів. Так точно буває у могилі.

Йому знову треба було повертатися. У таких випадках він завжди зупинявся у Іви. Але потім він подумав, що з дільниці саме туди треба їхати. На Цапу нічого не було, ніякої зачіпки, але він лишив його до ранку в камері. Нічого з таким не трапиться. Потім з оскомою подумав про Іву. Телефонний дзвоник вивів його з напівсонного настрою. Але мобільний зв’язок, як завжди, потребував кращого. Номер відбило, і він здивовано побачив, якщо з його досвідом можна чомусь дивуватися: телефонувала Іва. Він ліньки вийшов на трасу. Сніг дрібно сіяв у світлових прольотах. Траса порожня, а на тому кінці, під самим стовпом, що насправді був пам’ятником, щось вовтузилося. Це лейтенанту не сподобалося, але він продовжував зупиняти таксі, не переймаючись: дільничним один хрін нема чим зайнятися, досить з нього Цапи й таке інше. Але сідаючи у пошарпаного «жигулика», він напевне знав, що до Іви не дістанеться сьогодні, але якщо щось і буде, то в інший спосіб. І знову лейтенанта розбила сонна байдужість. Траса нагадувала повсть, просяклу водою. Музика з приймача то видавала такі децибели, що макітрилося в голові, то пропадала зовсім, і він у перервах слухав, як працює движок. Машини і жінки його заспокоювали. Зараз тільки машини. Тут він попросив водія звернути до лікарні.

Коли Іва повернулася, то Лінда лежала гола, закинувши ногу на ногу, привабливо звісивши свій пупсячий животик.

Світло було неяскравим. Це нагадало Іві дитячі походеньки, дитячі хитрощі, перші сексуальні дурощі. На екрані бігали зелені й сині гуманоїди. Вона курила в ліжку. Ця неприємність – тільки вона курила в ліжку, ніхто більше. Її потягнуло, відразу од живота. Іва сіла поруч. Вона нахилилася низько, над самими губами Лінди. Лінда важко потягнулася до Іви, торкнувши пальцями соска. Іва притиснула плечі, сама дивуючись, як воно виходить легко. Іва сказала:

– Ти хочеш… Хочеш…

– Так… Люба… Мила…

Іва нахилилася близько і лизнула губи Лінди. Іві зробилося