Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

— Але, Всеволодарю... — він намагався заперечити, але я не дав йому договорити.

— Ніяких "але"! — Мій голос розрізав повітря, мов меч. — Ти підеш на захід, і ти зробиш це негайно. Твої підготовки будуть завершені сьогодні, і ти вирушиш завтра на світанку, один до своїх людей, яких там залишив. І якщо я дізнаюся, що ти знову ухиляєшся від своїх обов'язків, твоє життя втратить сенс.

    Гідельберт, нарешті, підкорився моїм наказам, його зарозумілість була підбита, але його відданість залишилася непохитною, принаймні мені так здавалось... Він почав серйозно готуватися до походу, але його внутрішній конфлікт був очевидним.

     Лютер, мій радник, відсторонено спостерігав за нашою сваркою. Я помічав, як його очі стежать за кожним моїм рухом. Мої підозри щодо нього лише зростали. Я не міг позбутися думки, що він міг мати власні плани, діючи за моєю спиною. Його вигляд старого мудреця був лише маскою, під якою ховалася амбіція та жадоба влади.

      Під час великих війн, я багато розмірковував про Лютера. Його вірність здавалась непохитною, але я не міг довіряти нікому. Він міг легко маніпулювати іншими, і я боявся, що я також можу піддатися його впливу.

    Але повернемось до архітектора. Гідельберт, попри своє зарозуміле ставлення, був талановитим майстром. Його здібності в будівництві та інженерії були неоціненні для нашої імперії. Він побудував багато споруд в Едеморі, включаючи величні мости та фортеці. Але його зарозумілість і егоїзм заважали йому стати справжнім лідером.

    Гідельберт не поспішав розпочинати завойовницькі кампанії. Його перші зупинки були в невеликих селах, де він використовував свій талант архітектора для допомоги місцевим жителям. Він побудував кілька мостів, що з'єднували розділені річками села, і допоміг відновити старі фортеці. Його робота викликала захоплення серед місцевих, але також і підозру.

— Ти тут для того, щоб завойовувати, а не будувати, — нагадав я йому в одному з наших листів.

— Мої споруди — це інструменти для завоювання, — відповідав він. — Я створюю шляхи, якими пройдуть наші війська.

    Попри його виправдання, я бачив, що Гідельберт все ще уникає своєї справжньої місії. Його конфлікти з місцевими ставали частішими, і він все більше відчував себе чужим серед цих нових земель. Його зарозумілість і егоїзм часто викликали невдоволення, і навіть його власні помічники почали ставитися до нього з підозрою.

      Коли Гідельберт нарешті почав усвідомлювати серйозність ситуації, він вирішив змінити свій підхід. Він розпочав кампанію на захід, використовуючи свої архітектурні знання для будівництва військових укріплень та стратегічних об'єктів. Його армія, яка раніше була лише засобом для розваг, тепер стала потужною силою.

— Ти, нарешті, зрозумів, що твоя місія не в будівництві, а в завоюванні, — сказав я йому під час однієї з наших зустрічей.

— Я зрозумів, Всеволодарю, — відповів він, опустивши голову. — Я зроблю все, що в моїх силах, щоб виправдати вашу довіру.

     Гідельберт, хоч і зарозумілий, почав демонструвати свою справжню майстерність. Його тактика і стратегії були бездоганними, і його війська швидко завойовували нові землі. Його вміння маніпулювати місцевими ресурсами і використовувати їх для зміцнення нашої імперії вражало навіть мене.

     Однак його відносини з Лютером залишалися напруженими. Лютер постійно критикував його методи і вказував на недоліки в його планах. Гідельберт, своєю чергою, бачив у Лютері не тільки мудрого радника, але і суперника, який прагне підкреслити свої успіхи коштом його невдач.

— Ти думаєш, що знаєш краще за всіх, — якось сказав Лютер, коли ми обговорювали новий план кампанії.

— А ти думаєш, що твої поради завжди ідеальні, — відповів Гідельберт з гіркотою.

— Я дію в інтересах імперії, — холодно промовив Лютер.

— І я теж, — не поступався Гідельберт. — Але мої методи відрізняються від твоїх.

     Я стояв між ними, відчуваючи напругу, що зростала. Моє терпіння до обох починало вичерпуватися. Я знав, що їхній конфлікт може стати загрозою для нашої імперії, і я повинен був знайти спосіб вирішити це, перш ніж ситуація вийде з-під контролю.

     Гідельберт продовжував свій шлях, залишаючи за собою сліди величних споруд і завойованих земель. Його амбіції і бажання довести свою вартість змушували його йти вперед, попри всі перешкоди. Але його зарозумілість і конфлікти з іншими ставали все більш очевидними, і я знав, що до добра це не доведе.

Як ви вже могли зрозуміти вічність це тривати не могло. І добром таке не закінчилось. Як жаль що я тоді вчасно цього не побачив... Не відчув. Жалю прийшли лише через сотні років....

   Гідельберт потрапив у полон. Мій ідеальний архітектор був загнаний у кут як тварина під час полювання і захоплений. Я одразу відіслав Даміенну з цим розібратись,  показати всьому невдячному заходу що значить гнів імперії.   Я, Альфір, повелитель всіх земель, вирішив назавжди покарати всіх хто ризикне мене зрадити.

   Коли я відправив Гідельберта на захід, я сподівався, що він зможе поширити нашу культуру та ідеали. Але я недооцінив жорстокість цього світу та зрадливість сердець, які нас оточують. Його зрадив Елгар, наш спільний друг, член його роду — Гошальт, який виявився заздрісним до Гідельбертової свободи та досягнень... А також до сил які він отримав від мене з Лютером.

   Елгар підступно заманив Гідельберта у пастку, обіцяючи співпрацю над будівництвом моста, який мав би стати символом єднання. Але це була лише облуда. Коли Гідельберт прибув, Елгар віддав його на поталу ворогам, які шукали помсти за мої завоювання. В полоні Гідельберт зазнав неймовірних тортур. Його безсмертне тіло було піддане жахливим випробуванням, але він залишався непохитним.

*Прикладений папір*