Читати книгу - "В обіймах привида, Анні Флейм"

Все-таки, я дійсно дуже сильно втомилася, бо заснула, щойно натягнувши нічну сорочку та впавши у ліжко. 

Просинаюсь я лише тоді, коли промені вранішнього сонця вже торкаються моїх повік. Розімліла зі сну, повертаюсь на бік та плавно потягуюсь, відчайдушно бажаючи хоча б на хвилинку подовжити це відчуття розслабленого задоволення. А вже наступної миті відчуваю обережний дотик до коліна. Теплі пальці виводять круги навколо колінної чашечки та потроху переміщуються до стегна, пірнувши під поділ нічної сорочки. Спочатку ззовні, а потім все ближче до внутрішнього боку — погладжують і лоскочуть. Мимоволі усміхаюсь — Ріхард знову працював всю ніч, і перед тим, як піти відпочивати, вирішив навідатись до мене. Для підзарядки, як він завжди каже.

Коли рука чоловіка пірнає між стегон, я, не розплющуючи очей, перевертаюсь на спину. Шлюб з магом, що воліє працювати вночі, швидко привчив мене спати в одній лише нічній сорочці, без білизни. Тому рука, що піднімається ще трохи вище, не зустрічає жодних перепон. Я подаюся назустріч обережним пестощам, все ще перебуваючи на межі між сном та реальністю, і прикушую губу, щоб власним стогоном не прогнати швидкоплинність чуттєвого моменту. 

Ріхарду особливо подобається оволодівати мною, доки я розімліла та трохи квола після сну. Коли я тепла, м'яка та особливо чутлива до кожного його дотику…

От тільки мій чоловік загинув.

Я розплющую очі та дивлюся на блідо-зелену стелю, ледве видиму у сірих передсвітанкових присмерках. Тіло, змучене подіями попередніх днів і розпалене черговим сном-спогадом, вимагає продовження і розрядки, негайно, за будь-яку ціну.

Повільно видихаю у спробі вгамувати прискорене серцебиття та млосний жар внизу. Поправляю сорочку, що задралася за ніч мало не до вух — схоже, я крутилась уві сні. Накриваюсь відкинутою вбік ковдрою в надії, що Ліам не встиг побачити мене у такому… непристойному вигляді.

Але думка несподівано йде далі. Вона мала би викликати сором та ніяковість, та натомість відгукується таким сильним спалахом бажання, що моя ліва рука пірнає під ковдру, переповзає на груди та починає легенько пощипувати напружений сосок крізь тонку тканину сорочки. 

Якби він побачив мене такою, що б він відчув? Що б він подумав? Припустив би хоча би швидкоплинну думку щодо дотику до оголеного та беззахисного тіла? Чи торкнувся би — хоч би й так, як тоді, коли я перевдягалася?

Пощипування швидко набридає, і я переходжу до простого погладжування всією долонею, насолоджуючись твердістю з одного боку і м'яким тиском з іншого. За півхвилини таких забавок запускаю під ковдру і праву руку, що починає свої неспішні мандри від грудей до самого низу. Трохи прогинаюсь в попереку та підтягую поділ сорочки вгору, зібгавши його десь на рівні живота. 

Знайома справа, що одразу відволікає мене від думок про Ліама і пробуджує в моїх спогадах всі попередні рази, коли я так робила.

Не на самоті.

Ріхард іноді просив попестити себе у нього на виду. Спочатку це було дуже бентежно і якось… неправильно, через що я ніяк не могла розслабитися. Та коли подолала первинну ніяковість, дуже скоро навчилась насолоджуватися не лише власними відчуттями, але і враженнями чоловіка, що спостерігав за моїми діями. 

Тим, як розширювались його зіниці та прискорювалось дихання у міру того, як розпалювалась я. 

Тим, як і сам він поволі приставав до цієї гри. Спочатку задумливо погладжував ремінь штанів, лише час від часу зісковзуючи пальцями нижче — туди, де від спостерігання за мною, від моїх поглядів та власних дотиків починала пробуджуватись його чоловіча природа. І у міру того, як збуджена плоть все сильніше натягувала тканину, вона отримувала все більше уваги та все стрімкіше набувала розміру та довжини — до того моменту, доки розстібнутий пояс з дзвінким брязкотом пряжки не відлітав кудись в дальній кінець кімнати.

Знак для мене. Розвести стегна якомога ширше. Відкритись назустріч. Прийняти повністю, одразу, на всю довжину, до сповненого болісної насолоди напівстогону-напівзойку…

Захоплена своїми спогадами, я вже не стримуюсь. Тихо постогнуючи, ковзаю пальцями між набряклими пряною вологою пелюстками свого тіла. Якщо Ліам це бачить — нехай так. 

Мало того, я хочу, щоб він це побачив. Щоб знаходився у цій кімнаті та відчув моє бажання.

Невже так на мене діє його мітка? Що він зі мною зробив?

Байдуже. Вперше за багато днів я нарешті відчуваю себе живою.

На думку навіть спадає ідея покликати його… Але це вже буде геть безсоромним запрошенням до… Чого? До близькості? Чи до ганебної відмови та подальшого глузування з моєї доступності? Якщо він навіть поцілувати себе не дозволив, відбувшись жартівливою відмовкою. 

Ні, кликати його не треба. А якщо все одно почне глузувати — буде не так образливо, адже я його не кликала, а підглядати — негарно.

Можливо, він просто не здатен до близькості, тому воліє уникати будь-чого, що може до неї призвести? Сам же казав, що мрець.

Зате який…

Продовжуючи пестити себе, я уявляю собі його потемнілі очі, у моїх думках стримуване збудження надає їм глибокого кольору нічного неба. Стиснуті в тонку лінію бліді губи та відтінений срібним волоссям ледь помітний рум'янець на вузьких високих вилицях. Уявляю собі, як він, безмовний та непомітний, міг би спостерігати за мною і не знати, що саме його холодні пальці я уявляю замість своїх. Міг би не вірити, що жар мого розпаленого бажанням тіла зараз здатен розтопити той магічний лід, з яким він себе порівняв.

А дізнавшись і повіривши, захотіти мене ще сильніше. Настільки, що його броня відстороненості та насмішкуватості дає тріщину і…

Тіло кидає в нестерпний жар, я відкидаю вбік ковдру.

І відчуваю, як від холодного повітря розпашілою шкірою пробігає хвиля мурашок.

Ліам дійсно тут.