Читати книгу - "Три місяці для себе, Юджин Перо"

Для мене чоловік став опорою і підтримкою. Протягом усього дня, він ні на секунду не залишав мене, завжди питав, як я почуваюся і взагалі не подавав ознак втоми.

– Ми зробили МРТ головного мозку і...

Відчуваючи, як серце забилося в прискореному темпі, а перед очима все попливло, я ледь могла всидіти на стільці, бажаючи почути результат. Поза всякими сумнівами, від цього залежало моє подальше життя, і мені щиро хотілося, щоб у минулій клініці, насправді, помилилися. Не знаю, зрозуміли щось неправильно чи апарат для МРТ в один момент вийшов з ладу, через що показав пухлину. Та хоч диво трапилося, нехай я в потойбічні сили не особливо вірю.

– Пухлини немає.

– Що? – Перепитала, не в силах повірити в те, що почула.

Мрії та реальність, на жаль, занадто далеко розташовані одна від одної. Це буквально два паралельні Всесвіти, які ніколи не перетнуться. Звісно, мріяти потрібно і йти до своєї мрії також, але це не завжди працює. І, як на мене, у випадку з пухлиною мозку – мріяти марно.

Щоправда, все, про що я думала, промайнуло в мене в голові в одну мить, а наступної миті всі думки зникли. Я реально похитнулася, ледь не впавши. Добре ще, що Сашко вчасно зреагував і допоміг мені. Ще й лікар в наступну хвилину опинився поруч, швидко намочивши ватку нашатирним спиртом, щоб я могла прийти до тями.

– Я розумію, що це звучить неймовірно, але, думаю, що у вас ніколи не було пухлини мозку. Не буду коментувати помилку попередніх лікарів, але всі ми люди, а людям властиво помилятися.

Спантеличено моргнувши, я криво усміхнулася у відповідь. Справді, людям властиво помилятися, але це моє життя. Якби я, наприклад, вирішила з мосту стрибнути, замість того, щоб дати собі час пожити ще трохи? Утім, мені потрібно заспокоїтися, щоб думки прийшли в норму. Зрештою, якби не цей випадок, невідомо, зійшлися б ми з Сашею колись чи ні. У всьому, як не крути, є свої плюси.

– А як щодо інших аналізів? – Насупившись, запитав Саша, напружено дивлячись на лікаря. Безумовно, він не збирався розслаблятися завчасно.

– У Поліни Андріївни є невелика анемія, занадто низький гемоглобін, а також низький рівень заліза в крові. З більш складного в лікуванні це повішені антитіла до пероксидази щитоподібної залози, але з цього питання вам краще звернутися до ендокринолога.

– Це щось серйозне? – Уточнив Сашко, явно, як і я, не зрозумівши до кінця, що це означає.

– Не хвилюйтеся, щитоподібна залоза працює нормально, а з підвищеними антитілами деякі люди живуть усе життя, навіть не знаючи про це. Звичайно, лікування такого захворювання – це кропіткий процес, тому вам варто запастися терпінням. В іншому проблем жодних немає. Але сьогодні Поліна Андріївна не проходила ендоскопію, тому ви можете записатися на прийом до лікаря безпосередньо.

– Ендоскопія – це коли трубку в рот засовують, щоб шлунок подивитися? – Запитала насторожено.

– Так, огляд за допомогою ендоскопа, – кивнув лікар, посміхнувшись мені.

Трохи відхилившись, немов бажаючи бути якомога далі від нього, я відразу ж похитала головою, показуючи свій мовчазний протест. Без особливої необхідності, от чесно, я на таке не згодна. Та мене з кабінету потім просто винесуть. До того ж, пухлини в мене немає, а це, безумовно, найголовніше.

– До речі, чому в мене тоді так часто боліла голова, я відчувала запаморочення, втому?

– Зараз ви це відчуваєте?

– Ні, але я приймала пігулки деякий час, – відповіла чесно.

– Коли ви приймали таблетки, які і як часто?

Швидко діставши з сумочки рецепт попереднього лікаря, я чесно про все розповіла. По суті, я приймала пігулки тільки коли ще ходила на роботу. Пізніше ми поїхали у відрядження, а після все так закрутилося, що я навіть вдома про них не згадувала. Тож, виходить, що приймала я пігулки всього один тиждень. Як не крути, але я точно не найстаранніша пацієнтка. Якби в мене була по-справжньому пухлина, то така поведінка явно б не віталася.

– Більше не приймайте ці пігулки, вам це не потрібно, – вислухавши мене, проговорив спокійно лікар. – А тепер подумайте і скажіть, можливо, ви також змінили щось у звичному житті? Стали менше нервувати або працювати.

– Я звільнилася з роботи.

– Але до цього, як я розумію, працювали багато? – Запитав чоловік і я кивнула, скоса подивившись на свого колишнього начальника поруч. – Можливо, це був стрес і втома, але я не буду щось стверджувати зараз. Добре, я зараз випишу вам направлення до ендокринолога, і ви вже з ним обговорите все. Головне, не хвилюйтеся, ви будете жити довго.

Загальмовано кивнувши, здається, все ще не прийшовши до тями, я відчужено слухала, як Саша ставив купу запитань, явно вирішивши довести бідного лікаря. Але, реально, я не могла ніяк повірити в те, що відбувається. В один момент моє життя знову змінилося. Щоправда, скасовувати своє рішення пожити три місяці для себе мені зовсім не хотілося. По суті, також завдяки цьому рішенню все вийшло саме так, а не якось інакше.

Тоді, чи не слід мені переглянути свої життєві пріоритети, щоб не робити минулих помилок? Змінити свій світогляд, однаково приділяючи увагу роботі, особистому життю та хобі. До того ж, працювати мені явно потрібно менше, тож усе логічно. Хоча, про яку роботу взагалі може йти мова, адже я звільнилася!