Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

- Все добре, ти можеш вже йти додому, робочий час давно скінчився. – Сказав я Аліні, на що вона кивнула і вийшла.

- Максе, поясни мені, що це у нас в квартирі робить ця придуркувата дівка?

- По-перше, це моя квартира, а не наша. По-друге, що ти там робила?

- Я хотіла помиритися. Приїхала до тебе, а мені відкрила двері якась курка. Це що, твоя нова дівчина.

- Так. Тобі щось не подобається?

- Ти не міг мене так швидко забути. Ти хотів зі мною сім’ю. Це неможливо.

- Хотів. Колись. Зараз усе по-іншому. Ти давно зникла з мого життя.

- Тобто, ти забув усе, що між нами було?

- Абсолютно точно. Ти сама своїми діями перекреслила, усе що було. А тепер йди. Бажаю тобі щасливого свого життя, а у моє не втручайся.

- Ти став іншим, холодним, якимось…

- Це ти мене таким зробила. Прошу йди. На все добре. – Сказав я, вказавши рукою на вихід.

- Ви вартуєте один одного… Навчи свою дівчину гарним манерам, бо вона взагалі не знає як поводитися з незнайомими людьми.

- Тебе я не питав. Бувай.

- Ну добре. Сподіваюсь, ти пошкодуєш про це. – Сказала Еля і пішла геть.

Що ж вона наговорила Насті? Декілька дзвінків, а Настя небере слухавку. Весь час поки їхав додому, не перставав телефонувати. Проте мені так ніхто не відповів. Зайшовши до квартири, перше що я почув – тиша. Пройшовши в кімнату, я побачив сплячу Настю. Якщо вона витримала Елю і не пішла, то це одне з двох – або я їй подобаюсь, або вона не піддалася на слова колишньої.