Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

Настя

- Не зрозуміла? – Здивовано видала я, адже я й справді не очікувала таких гостей за дверима.

- А на вигляд ти наче розумна, а таких елементарних речей не розумієш… - Мовила дівчина, і відсунувши мене пройшла у квартиру. – Тут нічого не змінилося, все як і раніше…

- Я розумію лише одне, дівчина Макса – я, а не ти, і живу тут – я, а не ти. А якщо я про тебе нічого не знаю, значить, що Макс не вважає за потрібне розповідати мені про тебе. – Сказала я, явно засмутивши дівчину.

- Дівчинко моя, ми разом з Максом пройшли все, що можна тільки собі уявити, вочевидь, ви з ним і знайомі тоді не були, тому давай збирай свої речі, і гедь із нашого дому. – Сказала вона, сівши на диван.

- Ти знаєш, мабуть, я й справді піду, але за телефоном. Подзвоню Максові, розкажу про гостю, яка вочевидь помилилася квартирою, і ми разом послухаємо, що він на це скаже. – Відповіла я, розвернувшись до дверей кімнати.

- Я вже телефонувала йому, але він зайнятий.

- Тобто він не знає що ти тут? – Вигнувши брову, запитала її.

- Ні, не знає. Я повідомила Альону, його помічницю. Та й до того ж, я впевнена, Максик буде радий моєму приїзду. – Зухвало сказала дівчина.

- Ну по-перше, його помічницю звати Аліна, а не Альона, а по-друге, вшивайся звідси, поки можеш. – Дуже вічливо сказала я.

- Та яка різниця, Альона, Аліна – не важливо. І мені грубити не треба, я можу і Максу розказати, яку він змію біля себе пригрів.

- Це точно. І дуже добре, що він тебе вигнав, бо не зрозуміло б що ця змія б накоїла.

- Що? Ти кого змією назвала? – Підірвавшись з місця, крикнула дівчина.

- Знаєш, дуже розумно прикриватися Максом. Одразу видно, що у своїх силах ти дуже не впевнена.

- Та як ти смієш…

- Ти сама двері знайдеш, чи тобі допомогти?

- Ми ще побачимо, хто буде сміятись останнім... – Сказала дівчина, і вилетіла з квартири, мов ошпарена.

Якщо чесно, мені трози ніяково, що Макс мені про неї нічого не розповідав, а з іншого боку, якщо нічого не говорив, значить все це залишилось у минулому, і він не хоче його згадувати. Ну якщо чесно, про таку навіжену колишню, і я б не стала розповідати. А те як я їй відповідала, то здивувалася навіть я сама. Проте я не із таких, хто буде мовчки дивитись на ситуацію, пустивши її за течією. Та й не конфліктна я, але якщо хтось буде порушувати мої особисті кордони, то і відповідь не змусить себе чекати. Чи шкодую я, що так повелася з колишньою Макса? Зовсім ні, я прямо відчуваю, що вона далеко не та, за кого себе видає. Зовні вона хоче здатися гарною, доброю, вічливою, проте всередині у неї сидить дівчина повна ненависті та образ.

За пів години моїх роздумів, у двері знову подзвонили, проте на цей раз це вже був кур’єр. Я прийняла замовлення, смачно повечеряла, прийняла душ і пішла відпочивати. День видався тяжким, і фізично і морально.

Макс

Працювалося сьогодні, на диво, легко. Аліну я цілий день не бачив і не чув, та й не дивно. Вийшовши за черговою порцією кави до приймальні, я побачив, свою помічницю і нового співробітника Ваню, вони обговорювали, звісно ж, роботу, проте робили це надто мило. Видно, що хлопцеві Аліна сподобалась. Ще б пак, Аліна гарна і розумна дівчина, це і не дивно. Та і Ваня, судячи з резюме, попереднього місця роботи та рекомендацій – теж не дурний, що мені, як керівнику дуже імпонує.

- Привіт, Сергію. – Взявши слухавку, відповів я.

- Привіт, брате. Як справи?

- Все добре! Ви як? Як там моя маленька племінниця? Я вже так скучив за нею.

- І ми всі за тобою скучили. Все добре, ростемо, розвиваємось. Нового майже нічого з вашого відїзду. До речі, як там Настя? Вжилися в одній квартирі?

- Не зрозумів. Звідки ти знаєш?

- Ну, взагалі-то, у мене дружина одногрупниця твоєї Насті, якщо ти забув.

- Так, точно. У нас все добре.

- І все? А весілля коли?

- Ми живемо для себе, нам і так добре.

- Ага, значить кар’єра її сім’я…

- З чого ти взяв? Ні, ми і справді так вирішили.

- Максе, у нас з Яною все те саме було. Вона працювала у крутому театрі, їй обіцяли блискучу кар’єру, сім’я була не для неї. Та як бачиш, ми одружені і у нас є Стефа. Так що не розказуй мені, що ви разом так вирішили. Ще з часів, коли ти зустрічався зі своєю колишньою, я бачив як ти хотів сім’ю. І я не повірю, якщо це змінилося.

- Так, твоя правда.

- Я бачу що Настя тобі подобається, і також я бачу що і ти їй не байдужий. Просто дай їй трохи часу, вона все згодом зрозуміє. Повір мені.

- Так, добре. Дякую, брате. Але у мене є питання.

- Давай. Я слухаю.

- Ти ж мені подзвонив не через моє особисте життя, чи не так?

- Так, це як бонус був. Ти вже знайшов перекладача?

- Аліна сказала?

- Так, я дзвонив, бо хотів уточнити деякі деталі по документах, а тебе не хотів турбувати, от і подзвонив одразу до Аліни. А вона така схвильована, на емоціях видала усе що було в думках, і про Марину, і про перекладача, якого треба терміново шукати.

- Хах, Аліна може. Так, вже знайшли. Наче не поганий хлопчина. Гарне резюме, чудові рекомендації.

- Це добре, що знайшли.

Ще хвилин п'ятнадцять ми поговорили з Сергієм про новий контракт, та і роботу загалом. Побачивши, котра зараз година, вирішив, що треба подзвонити Насті, адже вже вечір, а я ще не звільнився. З’ясувалось, що і вона тільки приїхала додому, тому я вирішив замовити їй вечерю.

Минуло кілька годин, як за дверима кабінету я почув галас, який наближався до мого кабінету. Хвилина, і мої двері відчинились із шаленою швидкістю. На порозі стояла та, яку я зараз найменше з усього хочу бачити.

- Привіт, любий. – Розлючено мовила Еля, пройшовши до кабінету.

- Максиме Олексійовичу, я говорила, що ви зайняті, але Еля Олександрівна мене не послухала. – Злякано сказал Аліна, забігши слідом.