Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

Настя

Минув тиждень, як я переїхала до Макса. Якби це дивно не звучало з моїх вуст, але мені подобається жити разом. Хоч ми і майже ночуємо на своїх роботах, та навіть попри це, ми знаходимо час прогулятись містом, випити кави у маленькій затишній кав’ярні, і навіть у кіно були. І це все за тиждень. Макс всіляко приділяє мені увагу, намагається дзвонити у вільні хвилинки свого графіку, ввечері забирає з театру. І схоже я починаю закохуватись. І щоразу як подібні думки потрапляють у мою голову, я згадую для чого я все це затіяла і що може бути, якщо ця гра перетвориться у справжні почуття. Та інколи буває так тяжко, що хочеться кинутися в його обійми і просто розчинитися, побути маленькою дівчинкою, яку будуть любити, цінувати і поважати просто так, ні за що. Та я знаю один такий прикрий випадок, який врешті решт закінчився повним провалом, затяжною депресією та розчаруванням у чоловічій половині людства. Це я про Іру і Ліама. Ні, я ні в якому разі не кажу що Макс схожий на Ліама, це далеко не так. Та все ж нотка страху, що може відбутися подібне, все ж присутня. Та і не для цього я працювала роками, щоб через якесь кохання та сім’ю зруйнувати свою кар’єру. У реальному житті все по іншому, не так як показано у фільмах, де на роботі ти жорстка кар’єристка, яка керує сотнею підлеглих, а коли закінчується робочий день, ти сідаєш у своє авто і мчиш додому, де на тебе чекає три чарівних донечки і чоловік, який, попри свою роботу у престижній компанії, забрав дітей з садочка, приготував найсмачнішу вечерю у світі і чекає на тебе вдома, аби розділити з тобою ці щасливі миті разом. У реальному житті ти маєш обирати – або успішна кар’єра і розвиток, або щаслива сім’я вдома. Для себе я обрала перший варіант, і зробила це ще в шістнадцять років, коли переступила поріг університету. 

- Агов, ти ще довго тут будеш сидіти? – Усміхнено запитав Свят, спершись на спущене переднє вікно мого авто. – Чи вже плануєш майбутнє весілля з Максом? Гм?

- І тобі привіт, Святику. – Вийшовши з авто, обійняла друга. – І нічого там я не планую. Я ж пояснювала – це все гра. Так треба, аби батьки відчепилися від мене з весіллям, дітьми і усім цьому подібним.

- Насть, ти не думаєш, що це погана ідея? – Зазирнувши в очі, запитав Свят.

- Ти прям як справжній брат зараз говориш, який хоче трохи підправити мізки своїй меншій дурненькій сестричці. – Перевівши в жарт, сказала я.

- Взагалі-то, я серйозно.

- І я не жартую. Та все ж, я розповіла тобі про це не для того, щоб ти мене вчив що є хороше, а що – погане. Але якщо відповідати на твоє питання, то я думаю що це досить непогана ідея, якщо Макс на неї погодився.

- Ти не думаєш, що він погодився просто щоб бути поруч? Може ти йому подобаєшся?

- Виключено. – Заперечила Святові, ставши перед ним. – Ми з Максом це обговорювали.

- Добре, як скажеш. Але я тебе попереджаю, це – погана ідея. Дивись не заграйся, бо боляче буде і тобі і йому.

- Як скажеш.

- Соколовська, - пролунав роздратований голос  , - ти ще довго будеш теревеняти? Між іншим репетиція починається через п’ять хвилин.

- Вже біжу. – Відповіла я  .

- Побачимось пізніше. – Мовив Свят.

- До зустрічі.

Репетиція пройшла не те щоб дуже вдало. У голові постійно крутилися слова Свята про те що я не гарно вчинила, щодо Макса, і що нам буде боляче обом. З іншої сторони, Макс знав на що йде, і зголосився мені підіграти. Це просто дружня допомога.

Останнім часом я занадто багато думаю про ситуації, які відбуваються навколо мене. От зараз, наприклад, я навіть не помітила, що вже кілька хвилин як я стою під будинком Макса. І врешті решт, я виринувши зі своїх думок, піднялася в квартиру.

- Привіт, а я тільки збиралася тобі зателефонувати. – Піднявши слухавку, сказала Максу.

- Привіт, я це відчув. – Точно посміхнувшись, сказав хлопець. – Дзвоню сказати, що на вечерю мене не чекай, в компанії завал, тому буду пізно. Вирішив, що тебе потрібно попередити.

- Так, дякую, а я якраз хотіла дізнатись, яке меню готувати на вечерю. Але якщо ти не приїдеш, то можна обійтися бутербродом і кавою.

- Насть, не вигадуй, краще я замовлю доставку.

- Не треба, я сама замовлю.

- О ні, принаймні так я буду знати, що вечеря точно буде. – Засміявшись, мовив Макс.

- Ну добре, як скажеш.

- Тоді до зустрічі!

- Побачимось! І дякую за вечерю.

- Смачного!

Потрапивши в квартиру, перше, що я зробила – пішла в душ освіжитися. Трохи прибрала в кімнаті і вирішила переглянути стрічку інстаграму, як в двері подзвонили. Я вже добряче зголодніла, тому швиденько побігла приймати замовлення.

- Доброго вечора! – Мовила симпатична дівчина за дверима.

- Доброго вечора, - відповіла я, - вперше бачу дівчину кур’єра. – Сказала здивовано, дістаючи гаманець із сумки.

- Я не кур’єр. – Заперечила вона. – Я дівчина Макса – Еля…