Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

Макс

Як тільки ми з Настею приїхали до мене, я провів екскурсію по своєму помешканню. Після ми смачно повечеряли доставкою італійського ресторанчика, неподалік будинку, а потім Настя почала розкладати свої речі, і інші речі для декору квартири. Вона так кумедно бігала квартирою і розставляла всілякі дрібнички, що я ледь стримував сміх, а вона на мене ображалася і говорила, що це дуже важливо для її комфортного існування. Отак бігала і метушилася Настя ледь не до ранку. Та вже як я дістався ліжка, то не зміг зімкнути очі ні на хвильку. Перед поїздкою до Києва, я навіть не думав, що по її закінченню я буду в статусі нареченого. Хоч і не справжнього, але все таки. Настя гарна, розумна і весела дівчина, вона мені подобається, тому я вирішив їй допомогти.

Цього разу мені так і не вдалося заснути, тому тільки-но годинник перевалив за сьому, я пішов збиратися на роботу. Але спочатку я вирішив приготувати Насті сніданок: яєчня з сосисками та смаженими помідорами. Швидко і смачно. Цей сніданок нам готував тато, коли ми були з братом малі. Кожної суботи, тато ставав на сходах і кликав нас із братом на сніданок. Це були кращі суботи всього мого життя. Зараз я розумію, що той час із батьком для нас був безцінним.

Через якісь дві години, я вже сидів у своєму кріслі і повільно потягував каву, переглядаючи документи, які мені надіслав Сергій.

- Максиме Олексійовичу! – Стривожено забігла помічниця до мене в кабінет, ледь втримавшись на ногах.

- Так, Аліно, що сталось?

- Марина – наш перекладач, потрапила до лікарні.

- Щось серйозне?

- Сказала, щоб ми не хвилювалися, вона лягла на планове лікування, але кілька місяців не зможе працювати.

- Якщо це планове лікування, чого ти тоді така налякана? – З посмішкою запитав я.

- Бо в компанії немає іншого перекладача, а отже доведеться шукати заміну на кілька місяців.

- Ні, я пропоную кращий варіант. Взяти в компанію другого перекладача, і у разі таких ситуацій, нам не доведеться шукати заміну. Марина трохи розгрузиться, і у неї з’явиться трохи вільного часу на сім’ю, як вона і хотіла. Бо роботи купа, а розгрібає вона її сама.

- Може ви праві. Якраз Марина трохи відпочине, і не буде хвилюватися, що тут для неї будуються гори роботи. – Полегшено з усмішкою сказала Аліна.

- От і я так думаю. Тому, я пропоную переглянути усі резюме, які у нас були, коли вакансія перекладача тільки відкрилася. Мені пам’ятається, що ми тоді відібрали п’ятьох людей, разом із Мариною. Подзвони їм, запитай їх, може вони в пошуку роботи, запропонуй прийти на співбесіду, бажано сьогодні. А якщо ні, звернися на біржу праці.

- Добре, буде зроблено. – Сказала Аліна, вилетівши з кабінету.

Хоч Аліна іще зовсім молода, але помічниця з неї виходить гарна. І порядок в документах, і вчасні звіти, і як треба обдзвонити всю клієнтську базу, а це понад дев’ятсот людей, навіть якщо завчасно відомо, що це може бути безрезультатно. Загалом, якщо вона вирішить піти в іншу компанію, мені буде складно відпустити її, адже настільки працьовитих помічників я ще не бачив.

За усією накопиченою роботою, за час моєї відсутності, я не помітив як вже пройшло пів дня. Я так далі і сидів би, весь занурений в роботу, якби у двері не постукали.

- Так, заходьте! – Відповів я на стукіт.

- Максиме Олексійовичу, до вас на співбесіду прийшли. – Мовила Аліна, зайшовши до кабінету.

- Як? Вже?

- Так, чекають в приймальні.

- Дякую, Алін. Ти молодець!

Поспілкувавшись із трьома кандидатами, я вирішив взяти на роботу хлопця Ваню. З вигляду гарний, талановитий, старанний. Трошки старший за Аліну, але менший за нашу Марину. Думаю, вони усі знайдуть спільну мову між собою.

Ще трохи попрацювавши, я все ж вирішив, що робота від мене не втече, тому зібрався і поїхав додому.

Зайшовши до квартири, я відчув приємні запахи, які доносилися з кухні.

- Привіт. - Зайшовши до кухні, привітався з Настею, яка сиділа на дивані. – Це що так смачно пахне?

- Привіт, я тут вечерю приготувала. Не знаю, що саме ти любиш, тому приготувала на свій смак. – Сказала Настя, підійшовши до плити. – Запечена риба з картоплею, спаржею та болгарським перцем.

- Рибу я дуже люблю. – Сказав я, посміхнувшись. – Зачекай пару хвилинок, я помию руки і переодягнуся.

Вечеря була дуже смачною, видно, що Настя дуже старалася. А сам вечір видався тихим і спокійним. Ми з Настею багато говорили, ділилися спогадами із дитинства, шкільними роками. Це було настільки легко і невимушено, ніби ми знайомі сотні років.