Читати книгу - "Танок драконів"

— Моя служниця. Немає в мене рабів... Чому вона плаче? — не зрозуміла Дані.

— Через свого брата,— пояснила Іррі.

Решту розповіли Скагаз, Резнак і Сірий Черв’як, коли їх впустили до Дані. Ще вони не заговорили, а вона вже здогадалася, що новини погані. Вистачило одного погляду на бридке обличчя Гирявого.

— Сини гарпії?

Скагаз кивнув. Вуста його були похмуро стиснуті.

— Скільки загинуло?

Резнак заломив руки.

— Д-дев’ятеро, ваша препишносте. Лиха справа, моторошна. Страхітлива ніч, страхітлива.

Дев’ятеро. Це слово устромилося їй у серце, мов кинджал. Щоночі під східчастими пірамідами Міріна триває війна тіней. Щоранку, коли сходить сонце, знаходять нові трупи, поряд з якими кров’ю на цеглі намальовані гарпії. Будь-який вільновідпущеник, занадто успішний чи відвертий, приречений на смерть. «Але дев’ятеро за одну ніч...» Це налякало Дані.

— Розповідайте.

Заговорив Сірий Черв’як.

— На ваших слуг напали, коли вони патрулювали цегляні вулиці Міріна, щоб зберегти ваш королівський мир. Усі вони були добре озброєні списами, щитами й короткими мечами. Ходили по двоє і по двоє загинули. Ваші слуги Чорний Кулак і Сетерес загинули в Мазданському Лабіринті від арбалетних стріл. Ваших слуг Мосадора й Дюрана завалили камінням з річкової дамби. Ваших слуг Еладона Злоточубого і Вірного Списа отруїли у винарні, куди вони щоночі заходили під час патрулювання.

Мосадор! Дані стисла кулак. Місанді з братами забрали з рідного дому на острові Наат нальотчики з островів Василіска та продали в рабство в Астапорі. Маленька Місанді виявила неабиякий хист до мов, тож добре панство зробило з неї тлумачку. Мосадору й Марселену не так пощастило. Їх оскопили й віддали в незаплямовані.

— Нікого з убивць не взяли?

— Ваші слуги арештували хазяїна винарні разом з доньками. Вони запевняють, що нічого не відали, і благають про милосердя.

«Усі вони запевняють, що нічого не відали, і благають про милосердя».

— Нехай з ними попрацює Гирявий. Скагазе, тримайте їх окремо й добре допитайте.

— Слухаюся, ваша вельможносте. Їх допитувати м’яко чи різко?

— Для початку м’яко. Послухаємо, що вони казатимуть і які імена викажуть. Можливо, вони і справді ні до чого,— завагалася Дані.— Дев’ятеро, сказав шляхетний Резнак. Хто ще?

— Троє вільновідпущеників — їх зарізали просто вдома,— пояснив Гирявий.— Лихвар, швець і лірниця Райлона Рі. Їй, перш ніж убити, відрізали пальці.

Королева здригнулася. Райлона Рі на лірі грала солодко, як сама Діва. Ще рабинею в Юнкаї вона грала в родинах усіх високородних містян. У Міріні вона стала однією з провідниць юнкайських вільновідпущеників і виступала від їхнього імені на радах у Дані.

— Більше нікого не взяли, тільки винаря?

— Нікого, мусить із сумом зізнатися відданий вам. Перепрошуємо.

«Вони благають про милосердя? — подумала Дані.— Ось і отримають милосердя дракона».

— Скагазе, я передумала. Допитайте винаря різко.

— Це я можу. А можу на очах у батька різко допитати доньок. Так він точно кілька імен викаже.

— Робіть як знаєте, але імена мені добудьте,— промовила Дані; гнів пропікав їй нутро.— Більше не дозволю вбивати незаплямованих. Сірий Черв’яче, відклич своїх людей у касарні. Відтепер вони оборонятимуть мури, брами й мене. Відсьогодні нехай мірінці самі зберігають мир у Міріні. Скагазе, сформуйте нові патрулі — порівну з гирявих і вільновідпущеників.

— Як накажете. Скільки взяти людей?

— Скільки вам треба.

Резнак мо Резнак ахнув.

— Ваша препишносте, де брати гроші, щоб платити стільком людям?

— З пірамід. Назвіть це кривавим податком. Сто золотих з кожної піраміди за кожного вільновідпущеника, убитого синами гарпії.

На обличчі Гирявого заграла посмішка.

— Буде зроблено,— промовив він,— але ваша ясновельможність мусить знати, що велике панство Жаків і Мереків готується покинути піраміди й піти з міста.

Данерис уже до смерті набридли Жаки і Мереки — та їй набридли всі мірінці, заможні й незаможні.

— Нехай забираються, але з собою можуть узяти лише натільний одяг. Усе їхнє золото має залишитися нам. І всі їхні запаси харчів також.

— Ваша препишносте,— пробурмотів Резнак мо Резнак,— ми не знаємо напевно, що ці шляхтичі зібралися долучитися до ваших ворогів. Швидше за все, вони просто переїздять у свої маєтки в горах.

— Тоді тим паче не заперечуватимуть, що ми тут посторожимо їхнє золото. В горах усе одно нема чого купувати.

— Вони бояться за своїх дітей,— сказав Резнак.

«Так,— подумала Данерис,— а я — за своїх».

— Тому їм слід гарантувати безпеку. З кожної родини я заберу по двоє дітей. З усіх інших пірамід також. Хлопчика і дівчинку.

— Заручників,— радісно мовив Скагаз.

— Пажів і чашників. Якщо велике панство заперечуватиме, поясніть їм, що у Вестеросі вважається за велику честь, коли дитину обирають служити при дворі,— сказала Дані, більше нічого не уточнюючи.— Ідіть виконуйте наказ. А я оплакуватиму мертвих.

Повернувшись у свою кімнату на верхівці піраміди, вона побачила, що Місанді тихо плаче на своєму солом’янику, стараючись притлумлювати схлипи.

— Ходи до мене спати,— покликала Дані свою маленьку тлумачку.— Світанок ще не скоро.

— Ваша світлість дуже добра до відданої вам,— озвалася Місанді, прослизаючи під простирадло.— Він був чудовим братом.

Дані пригорнула дівчинку.

— Розкажи мені про нього.

— Коли ми ще були маленькі, він навчив мене лазити по деревах. Він умів голіруч ловити рибу. Одного разу я побачила, як він спить у садку, а по ньому повзає сотня метеликів. Він того ранку був такий гарний... я так його любила!

— А він любив тебе,— Дані погладила дівчинку по голові.— Тільки скажи — і я відішлю тебе з цього жахливо місця. Ми знайдемо корабель і доправимо тебе додому. На Наат.

— Краще я залишуся з вами. На Нааті мені буде страшно. Що як знову з’являться работоргівці? З вами я почуваюся в безпеці.

В безпеці. Від цього слова в Дані аж сльози на очі набігли.

— Я дуже хочу, щоб ти була в безпеці.

Місанді же ще зовсім дитина. З нею Дані й сама почувалася дитиною.

— Коли я була маленька, ніхто не переймався через мою безпеку. Ну, сер Віллєм мене оберігав, але він помер, а Вісерис... мені хочеться тебе захистити, але... це так складно! Складно бути сильною. Не завжди я знаю, як маю чинити. Але ж я мушу знати. В людей, окрім мене, нікого немає. Я ж королева... я...

— ...матір,— прошепотіла Місанді.

— Матір драконів,— сказала Дані, затремтівши.

— Ні. Матір нам усім,—