Читати книгу - "Ейнар.Чаклун, Оксана Маркова"

 **
Після закінчення усіх справ в церкві, Ейнар захотів не тільки переодягтися, але й прийняти душ. Тому я зараз сиділа у нього вдома та чекала, граючи в тетріс на телефоні. Коли подзвонили в двері, я здивовано озирнулася. Хто б це міг бути? Адресу чаклуна відомо декільком людям і ніхто з них не прийшов би зараз. 
З цікавістю пішла відкривати, зовсім не очікуючи, що у квартиру зі швидкістю сонячного світла увірветься знайома фігура. Кліпаючи очима, ошелешено спостерігала, як дівчина пробігла по коридору і заглядає в найближчу кімнату. 
Тц. Навіть взуття не зняла.
– Ксюшо, де Ейнар?! 
Її раптова поява збила з пантелику. Я не одразу прийшла в себе і відповіла. Спочатку кинула погляд на Мирославу. До цього ми зустрічалися пару разів і навколо неї панував вайб спокійної та врівноваженної людини. Зараз посеред коридору стояла скуйовджена, знервована дівчина.
Я показала пальцем на ванну кімнату.
– Він в душі. Щось трапилося? За тобою примара женеться, чи що? 
– Сталося. Дуже погане сталося.  – Вона втомлено торкнулася пальцями лоба, однак, продовжувала метушитися. Наче була не в змозі встояти на одному місці. – Мені потрібна допомога Ейнара!
Кивнула і закрила двері. 
– Чекай. Я скажу йому. 
Та спершу попросила її роззутися і зняти верхній одяг. Взяла її під лікоть і повела до вітальні. Там запропонувала їй сісти на диван, заспокоїтися і випити водички. Зрештою, зайва метушня не допоможе.
Я несміливо постукала в двері ванної,  після чого покликала Ейна. Через мить шум води припинився.
– Так?
– Ейнаре, закругляйся з купанням. Терміново. Тут проблема виникла.
– Добре. Зараз вийду.
Коли сказала "терміново", я не мала на увазі виходити в халаті на мокре голе тіло. Краплини води повільно й грайливо стікали з волосся, ковзаючи по шкірі і зникаючи у звабливому вирізі халата...Так, стоп! Вяземська, прийди до тями! Потім будеш пускати спину. Зараз в квартирі  ще одна людина і подібна картина не для сторонніх  очей. 
Поки Мирослава не встигла підняти голову й побачити Ейна, вскочила зі свого місця. Заштовхала нічого не розуміючого хлопця назад до ванної кімнати.
– У нас гості! Одягнись нормально і тоді виходь! – суворо наказала я, одразу за тим закриваючи двері. 
Наступного разу Ейнар з'явився перед нами в  білій футболці та домашніх спортивних штанях. Я задоволено кивнула. Вже набагато краще.
– Що таке, Ксюшо? Хто прийшов?
Кивнула підборіддям в сторону дивана, де сиділа Мира, вчепившись руками в стакан.
– Вона увірвалася хвилин десять тому. Судячи з її стану і тому, що вона прийшла сюди без попередження  – проблема серйозна.
На це він закотив очі догори та з вимученим виглядом зітхнув.
– І коли в очах інших я став службою порятунку? Чи це просто неділя  проклята для нас? В цей день ніколи не вдається нормально  сходити на побачення.
Я лише розвела руки в сторони.  Мовляв, нічого не поробиш. Треба змиритися з нашою долею.
– Гаразд.  Давай дізнаємося, що там у неї сталося.
Ейнар рушив в бік дівчини. 
– Мирославо, ти хотіла мене бачити? 
Дівчина миттєво підскочила, активно закивавши головою.
– Будь ласка, допоможи мені повернути назад Віку! Нам потрібно поквапитися, бо раптом їй не пощастило? Раптом нікого немає поряд? Я не хочу, щоб Віка стала обідом для Пожирача душ! Благаю,  Ейнаре!!! –  Тут вона міцно вчепилася в його руку. – Витягни її звідти! 
– Мирославо, давай ти заспокоєшся, – Він поклав руку їй на плече й змусив сісти назад на диван, після чого вивільнив свою руку з її хватки.  – І розповіси усе по порядку. Неспішно.
–  Зранку я робила генеральне прибирання. Мені довелося посунути шафу... ту саму, за якою я сховала дзеркало! А потім прийшла Віка, просила допомогти з німецькою... Ми мали йти в кімнату разом, але... мама мене покликала... – Її голос зірвався на тремтіння, а в очах блиснули сльози. – Я забула! Я клянусь, я просто забула! Я не хотіла!
Ейнар лише повів бровою і явно не збирався нікого заспокоювати. 
Якщо зараз ніхто не підштовхне Мирославу продовжувати розповідь, дівчина точно розплачеться. 
– Ми віримо тобі. – М'яко мовила до неї. – Що було потім?
– Відкривши двері, я побачила Віку на підлозі, а  поряд іскрилося дзеркало. Не думаю, що вам потрібно далі пояснювати. 
– Так, все зрозуміло. 
– Ти...Ейнаре, чи ти зможеш їй допомогти?
– Впершу чергу,  я маю побачити дзеркало.
Але зірватися з місця і одразу побігти не вийшло, бо Ейнара відправила знову переодягатися – на цей раз у щось більш тепле – а сама замовила таксі. Ні у кого з нас не було машини, що автоматично ускладнювало швидке переміщення. 
Пригадала комфорту поїздку в машині Наталі й зітхнула. На жаль, ми з нею не встигли стати близькими подругами, до того ж, в неї зараз хворіє мати. Я не можу звертатися до неї по допомогу.
 Поклала телефон в карман джинсів й глянула на  Мирославу, яка від хвилювання кусала ніготь великого пальця. 
– Ейнар зробить усе можливе, щоб витягнути твою подругу. Не хвилюйся! 
Вона автоматично кивнула, явно подумки знаходячи далеко звідси. Я зітхнула і повела її одягатися.
Через п'ять хвилин ми вже були в дорозі.
Ані та Кайєму подзвонили ще в ліфті. Вони обіцяли приїхати на місце вже через десять хвилин, але ми прибули першими і я, побачивши біля дзеркала дівчину без свідомості, пішла й перевірила її пульс.
Жива.
– Вона не помре.  – Прокоментував мої дії Ейнар. – У неї є ще три дні. 
– А якщо її з'їсть якесь чудовисько там?
– Звичайно, тоді її очікує смерть і в реальності. А вона поки дихає.
– Тому я й перевірила, чи вона ще жива. Раніше  Мирослава  розповідала про усіляких Зубастиків. А ми не знаємо, кого саме вона встигла зустріти всередині дзеркала. 
– Сподіваюся, Віка потрапила до більш безпечного місця, аніж я. – Тихо промовила дівчина. 
У неї був такий жалісливий вигляд, що не втрималася та поплескала по її плечу задля підтримки. 
– Ми теж, ми теж. 
– Для початку, займуся скануванням дзеркала. 
Ейнар кинув на підлогу рюкзак з різним магічним приладдям і, перш ніж підійти ближче до проклятого артефакта, за допомогою магії переніс тіло Віки на ліжко. Нарешті вона не лежала на підлозі. 
Чаклун підняв руки. Темрява, мов рідина, розлилася вперед, поглинаючи дзеркальну поверхню. Незрозуміло, що відбувалося під нею, однак хлопець з задумливим виглядом промовив:
– Часу мало. Прохід невдовзі закриється. 
– Раніше план будувався на тому, що пан Кайем активує дзеркало і потрапляє всередину, а ти йдеш слідом. Тільки в астральній формі. А тепер який план? – Резонно спитала у нього. 
– Бо в першу чергу треба рятувати Віку! – Поспіхом увірвалася в розмову Мирослава. – Ми не можемо дати їй померти! Якщо потрібно – можу піти з тобою у світ дзеркала. Я...
– Ніхто нікуди не піде. – Рішуче зупинив порив дівчини Ейнар. – Я все ще бачу слід душі Вікторії. Звичайно, для перестрахування потрібно взяти краплину її крові, проте, знайти її не є чимось складним. 
– Головне, щоб ти назад міг повернутися без перешкод. 
Він глянув на мене з усмішкою.
– Дзеркало не триматиме невраховану душу. Не переймайся. 
Та одні слова не змогли заспокоїти. Всередині його чекає невідомість. Плюс, астральна проекція йому погано давалася, а навчання тривало лише тиждень. Раптом щось піде не так? 
Незадоволено зиркнула в бік Мирослави. У неї було одне завдання - ховати дзеркало - і з тим погано впоралася.  Спочатку по власній дурості потрапила в халепу, а потім допомогла й подрузі опинитися в небезпечних світах. 
Намагаючись придушити внутрішнє роздратування,  перевела погляд назад та продовжила спостерігати за діями чаклуна. Він якраз взяв кров Віки, після чого всівся напроти дзеркала.
Добре, що я навчилася швидко перемикатися на магічний зір. Без нього побачити, як душа вислизає з тіла, було б неможливо.
Усе тривало не більше хвилини. Дихання Ейна повільнішало, стишувалося, стаючи ледь чутним. На мить я перестала навіть відчувати присутність темної магії. І тоді з лівого боку, мов тінь за вуаллю, постала точна копія чаклуна. Його силует був окреслений червоним кольором, слід якого відбився і в очах, але поступово тьм'янів та згасав. 
Він ні на що не реагував перші секунд десять. А потім, наче по чиїсь команді піднявся на ноги і попрямував одразу до дзеркала. Я хотіла гукнув його, побажати удачі, однак, лише стиснула губи. Маю спостерігати мовчки. Не можна заважати. 
Постать хлопця повністю зникла. Дзеркало на мить показало мало освітлену кімнату з незнайомими людьми, після чого його поверхність повернулася до звичного стану. Воно  знову відображало звичну нам картину.
Мирослава весь час нервово притискала руки до грудей і не зводила очей з дзеркальної поверхні, наче боялася, що воно от-от знову потягне когось у свої глибини. Вона здригнулася, коли пролунав дзвінок в двері.
Подружжя Сейнтфайр нарешті прийшло.
***
Ейнар повернувся у власне тіло через годину. Всі одразу кинулися до нього питаючи, як все пройшло. Чи він знайшов Віку? Чи вона жива? Куди саме вона потрапила? Від такого напору чаклун спочатку розгубився і мені довелося брати ситуацію в свої руки, відтісняючи трійцю від нього. 
– Спокійно. Давайте Ейн сам по порядку все розповість. 
На губах Ейна з'явилася вдячна усмішка. Стиснувши мою руку своєю, він повідомив Мирославі, що з її подругою все добре. 
Дівчина видихнула, поплескавши себе по груддях та промовляючи:
– Дякую тобі боже! Дякую! Дякую!
– Просто вона налякана, - повів далі Ейн. – До того ж, цей світ геть інший, ніж ті, про які ти мені розповідала.
– А що там навколо?
– Печери. Напівтемрява. Все.
– Я...- Її погляд тривожно ковзав із боку в бік, наче вона шукала відповідь десь у повітрі. На мить завмерши, вона все ж зустрілася очима з хлопцем. Її голос, ледь чутний і сповнений розгубленості, прорізав тишу: – Я не знаю. Як же тепер нам бути? 
Ейнар кивнув в бік мовчазного дракона.
– Діємо згідно минулого плану. Просто додамо туди пункт стосовно порятунку Віки. Я не думаю, що Мідже відмовиться, коли дізнається чия вона подруга.
Кайем Сейнтфайр увесь час ходив із похмурим обличчям, і зміни в уже продуманому до дрібниць плані теж не викликали в нього жодної радості. Він зовсім не прагнув вирушати на порятунок незнайомої йому людини – це без слів читалося в кожному суворому штриху його обличчя. Чоловікові навіть не потрібно було промовляти ані слова. 
Ейнар запитально підняв брови.
– Пане Сейнтфайр?
Аня теж глянула на нього. Її гострий погляд виражав лише одну думку: "Ризикнеш відмовитися?!".
Ще кілька секунд вони мовчки обмінювалися поглядами, ніби ведучи безмовну розмову. Нарешті Кайем здався. Певно, відмовити дружині йому було важче, аніж стикнутися з труднощами, або будь-якими примарними жахіттями  у проклятому дзеркалі.
Він зітхнув.
– Аби тільки встигнути до закінчення трьох днів. І не завадило б знайти місце просторніше. Бажано, щоб подалі від міста. 
– У моєї родини є дача недалеко від Києва. – Запропонувала Аня. 
– А як щодо тіла Віки? 
Не тільки ж мене цікавило, як будемо виносити її навулицю? Батьків Мирослави Ейнар за допомогою ельда відправив одразу дивитися телевізор і ні на що інше не реагувати пару годин. А як будемо Віку везти кудись? Ще не вистачало опинитися у відділку поліції через непорозуміння. І як пояснити усі обставини людям? Скажи комусь про те, що Віку затягнуло в інші світи через дзеркало (на хвилинку, його теж потрібно якось транспортувати)...чи не відправлять нас першими до психіатричної лікарні?
– Є ідеї?
– Є. - Усміхнувся мені Ейн.
Він міг приховати тіло Віки за допомогою ілюзії, проте без особистого транспорту уникнути зайвих запитань було б складно. Ані довелося звернутися по допомогу до мами, попросивши її приїхати. До того ж, дівчина вже встигла розповісти батькам про обмін душ із Анною з книги, про зустріч із Кайемом і повернення у власне тіло. Потрібно ж було якось пояснити, чому в їхньому домі на найближчі кілька місяців оселиться незнайомий чоловік. Ще й разом з помічником.
Ейнар забрав свій рюкзак і сказав, що ми з ними не поїдемо. Зустрінемося вже на місці. 
***
Ми вдвох залишили квартиру Мирослави, і як тільки двері ліфта з глухим стуком зачинилися, обличчя Ейнара різко змінилося — ніби щось тривожне вирвалося назовні.
– Справи у Віки гірші, аніж я уявляв, – ошелешив він.
Оце я називаю вмінням збивати з ніг за допомогою однієї фрази. Я навіть не знала, як реагувати на подібну новину. Тільки відчувала, як всередині починає наростати паніка.
– Але ж ти сказав, що у неї все добре.
– Я мав заспокоїти усіх. Почуте заважало б їм холоднокровно приймати рішення. А пан Сейнтфайр взагалі не захоче йти рятувати дівчину.
Ага, себто я, на його думку,  є втіленням холоднокровності? Особливо після останньої фрази? Внутрішньо я вже почала нервувати. На кого там могла натрапити Віка? Я мимоволі уявила страшні обличчя, що виринають із темряви печер, і холод пробігся шкірою.
– Ти згадував про печери. Мені здається, що я бачила їх, коли ти зайшов в дзеркало. І якісь люди були. Отже, там... там, напевно, немає чудовиська... правда? – В голосі бриніло надломлене сподівання. 
Дверцята ліфта м'яко розчинилися, і ми вийшли назовні. Навколо панувала тиша — жодної живої душі. Скориставшись можливістю, ми продовжили розмову.
– Краще б там жила якась величезне змія, чи волохатий павук. Бо Віці «пощастило» по-справжньому влипнути... – Він нервово провів рукою в повітрі, ніби показуючи лапки. – Вона потрапила прямісінько до рук демона.
Чи був це демон, якому хотіли віддати Мирославу в якості живої ляльки? Або, це вже інший?
Неважливо. Швидко оцінивши ситуацію, хвилювання почало досягати критичної межі. Тому схопила Ейна за лікоть, наче шукаючи в ньому опору, і гарячково заявила:
– Послухай, – я стисла його руку міцніше. – Давай усе скасуємо, га?
– Чого раптом?
– Мирослава сама винна! Може, через її дурість люди кожного дня будуть в дзеркало потрапляти! Нам завжди бігти усіх їх рятувати?
Ейнар ніжно провів пальцями по моїй щоці й подарував теплу усмішку.
– Лише цього разу. Я маю піти туди. 
– Чому? А раптом подолати того демона буде важко? Все ж таки, ми мало знаємо про світи в дзеркалі і чи ти зможеш діяти там в повну силу!
– Я маю піти, щоб уникнути великих проблем. Не хочу потім розгрібати наслідки. Повір, вони значно переважатимуть незначного для мене демона.
Одразу зрозуміла, до чого він хилить.
– Ти знову бачив майбутнє?
– Так. Однак, сьогодні ми змінимо його. 
Скільки б я не просила розповісти більше, Ейнар залишався непохитним — мовчав, не дозволяючи мені зазирнути за завісу того, що бачив. Його відмова бентежила і тривожила мене водночас. Та що ж могло там статися? Минулого разу він попередив Наталю лише для того, аби вони не вплутували мене в свої стосунки, тим самим наражаючи на небезпеку. Невже й тепер усе знову якось переплітається зі мною?
Ейнар лише підлив масла у вогонь моєї тривожної цікавості, коли  попросив узяти з собою нефритовий кулон  і не ставити запитань. Той самий, котрий був на мені під час нашої першої зустрічі. 
Ех. Так багато питань закружляло в голові. Нехай потім, але я точно маю отримати  відповіді після закінчення усіх справ з дзеркалом. А поки усміхнулася самій собі, повільно надіваючи кулон на шию, ніби пригадуючи той день, коли наші долі переплелися.