Читати книгу - "Нестерпний бос, Надія Борзакова"

- Дивно якось, - подумки видихнувши з полегшенням, мовила я. - Аж надто низька вартість.

- Так студія ж, льоно. Метраж невеликий та техніки побутової за мінімумом. Так що?

- Подзвоню орендодавцю, - вдячно посміхнулася я і випалила, - Дякую за допомогу. Я про все, Дан. Якби не ти, то я б і далі марно витрачала час і жила у брехні.

- Знаєш, я якщо чесно чекав на іншу реакцію. Ну, убий посланця, і таке інше, - примружився він.

- Ти даремно вважаєш мене такою дурною, Дан.

- Ми всі дурні, коли замішані почуття, - він промокнув губи серветкою і махнув офіціантові, щоби приніс рахунок.

Коли замішані почуття. Провівши багато часу в спробах упорядкувати емоції я заразом повністю утвердилася в розумінні того, що того вечора після поїздки в гості до Оленки зробила правильні висновки. Я давно вже не кохала Діму. Я жила звичкою його кохати та звичкою бути його жінкою з усіма складовими цього статусу, хотіти вийти заміж та створити сім'ю. Багато людей живуть саме так – звичками. Але навіть якби Діма мені не зраджував, то – я зрозуміла це з усією ясністю – таке життя було б для мене жахливим. І найгірше – існувала така ймовірність, що усвідомлення цього прийшло б років у шістдесят, коли пізно вже було щось змінювати.

Тарновський розрахувався за рахунком. Офіціант пішов, а потім повернувся, тримаючи в руках витончений кошик із ніжними квітами, назв яких я не знала. Рожевими, кремовими, білими, фіолетовими. Вони дуже смачно пахли.

- Вітаю з початком нового життя, - широко посміхнувся Дан і в його льодово-синіх очах спалахнув вогонь.

Адже знав, що я не зможу не прийняти букет після таких його слів.

Взявши квіти з рук офіціанта, я засунула носа в ніжні бутони і зробила глибокий вдих, насолоджуючись їх ароматом. Ароматом мого нового життя.