Читати книгу - "Заплутаний слід, Полiна Крисак"

Дорога з його міста до Лісогірська була виснажливою, але Олег все одно відчував прилив енергії. Адже Ліна сказала, що сьогодні вони знайдуть компромат, і він знав, що це наблизить його до правди. Він повернувся в місто рівно в обід, як і планував, і одразу попрямував до будинку сусідки.

Коли він під'їхав, щось одразу здалося йому дивним. Двері були прочинені. Серце стиснулося. Олег був людиною, яка звикла очікувати найгіршого, і це виглядало зовсім не так, як мало бути.

Входячи в будинок, він насамперед побачив вітальню. Стіл перевернутий, на підлозі валялися папери, а на дивані лежали два телефони. Один - Ліни, інший, невідомий.

- Що тут сталося... - пробурмотів він, підходячи ближче.

Олег узяв у руки другий телефон, побіжно перегорнув екран блокування, але нічого не зрозумів. Інтуїція підказувала, що це не просто випадковість. Дівчину не могли викрасти без причини. Але хто і навіщо?

У цей момент вхідні двері з гуркотом відчинилися, і в будинок увірвався чоловік. Високий, міцний, із напруженим поглядом і зброєю в руках.

Олег інстинктивно дістав свій пістолет і спрямував його прямо в незнайомця.

- Хто ти? - запитав він холодним тоном.

- Це я маю тебе запитати! - чоловік тримав його під прицілом. - Де Настя?

Олег насупився. Хто така Настя?

- Не знаю, про що ти говориш. Де Ліна? - його голос був сталевим, погляд чіпким.

- Я питаю востаннє! - прошипів чоловік, міцніше стискаючи рукоять пістолета. - Де Настя?!

Вони стояли один проти одного, готові будь-якої секунди натиснути на курок. Напруга в кімнаті стала нестерпною.

- Я поняття не маю, хто така Настя. Але Ліни тут немає. Її телефон на дивані. - Олег злегка нахилив голову, не прибираючи зброї. - Може, це твій телефон?

Незнайомець покосився на гаджет, а потім його очі звузилися.

- Це телефон Насті. - У його голосі прослизнула тінь тривоги. - Хто ти такий?

- Олег. - Він трохи послабив хватку на зброї, але пістолет не прибрав. - А ти?

- Дмитро, - напружено відповів той. - І якщо ти не брешеш, то виходить, що наші дівчата зникли одночасно.

- Схоже на те... - Олег зціпив зуби. У його голові вже вибудовувалися варіанти розвитку подій.

У цей момент задзвонив телефон. Олег повільно вийняв його з кишені й подивився на екран. Номер був невідомий. Він натиснув на відповідь і підніс слухавку до вуха.

- Олеже, - пролунав знайомий голос. - Сподіваюся, ти скучив.

- Романе, - Олег миттєво відчув, як його тіло напружилося. - Де Ліна?

- У надійному місці, - глузливо відповів Роман. - Але от невдача. Вона тут не одна.

Тієї ж секунди голос у слухавці змінився.

- Діма... - прохрипіла жінка.

Олег повернувся до Дмитра, і той застиг. Він явно впізнав голос.

- Настя? - його голос тремтів від злості й хвилювання. - З тобою все гаразд?!

- Вона... - знову заговорив Роман. - У легкій істериці, але, думаю, це нормально. На відміну від Ліни, вона не така стійка до подібних ситуацій.

- Обманщик! - прошипів Діма. - Так, я тебе з-під землі дістану! - Крикнув він.

- Гаразд, залишимо емоції. Олеже, ти знаєш, навіщо я тобі дзвоню. Де компромат?

Олег зціпив зуби. Він не міг ризикувати дівчиною.

- Зараз знайду, - видавив він. - Дай мені хвилину.

- Ось так краще. - У слухавці почувся шерех, потім інший голос.

- Олеже, - голос Ліни був напруженим, але зібраним. - Ти маєш знайти Дікенса. Розпотроши середину. Швидко.

Зв'язок обірвався.

Олег одразу кинувся до книжкової полиці. Пальці пробіглися по корінцях книжок, поки він не знайшов потрібну. Чарльз Дікенс.

- Сподіваюся, ти не збожеволіла... - пробурмотів він, розриваючи обкладинку.

У корінці книги виявився ключ.

- Що це? - Дмитро підійшов ближче.

- Ключ від банківської скриньки, - сказав Олег. - Схоже, бабуся сховала компромат саме там.

Діма схрестив руки на грудях.

- Тоді зволікати не можна. Ти їдеш за нею на зустріч, а я поїду в одне місце. Зустрінемося там, де призначив Роман. - Його голос звучав жорстко, рішуче.

Олег глянув на нього.

- Ти впевнений? Ти навіть не знаєш, що він задумав.

- Я знаю одне, - Дмитро зробив крок до дверей. - Я не залишу Настю там саму.

Олег кивнув.

- Тоді діємо.

Вони швидко вийшли з дому, кожен прямуючи до своєї машини. Олег знав одне - сьогодні буде вирішальний момент. Він не міг дозволити собі помилку.