Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Якесь в мене було не дуже добре передчуття, і зовсім не хотілося сьогодні нікуди їхати. Проте Кара наполягала, адже ми обіцяли Марі відвезти її до мами. Саму я дівчину не міг відпустити, адже тоді б вона залишилася у небезпеці. Тому і довелося їхати. Звичайно, я це робив лише заради своєї дружини. Проте, варто було б повідомити батьку, аби він мав наші координати. Так, на всяк випадок. Щось я вже перетворююся на параноїка.

Десь за годину ми були вже біля будинку матері Марі. Її звали Кассандра, вона була низенькою та огрядною жінкою з темним волоссям та гарними зеленими очима. Все ж вони не були схожими. Марі мала більш різкі риси обличчя, та й виглядала інакше. Але Кассандра була дуже милою, й не хотіла відпускати нас без вечері та кави. І чуло моє серце, що не варто було цього робити, та я не міг відмовити своїй дружині. Жінка ж в нас розпитувала про наше життя, знайомство і подальші плани. І це було так дивно, адже я очікував чогось схожого від діда Кари, але цього не було. Я так думаю, що він і так дізнався усю потрібну інформацію через власні канали. Як кажуть - хто володіє інформацією, той володіє світом.

Нам довелося просидіти тут до самого вечора, тому що Кассандра хотіла дізнатися все. Але коли ми отямилися, то вже темнішало. Жінка пропонувала нам залишитися в неї на ніч, а поїхати зранку. Та ми відмовилися, рушаючи в дорогу. Хоча краще б я тоді погодився, адже так було б безпечніше для нас обох.

Випивши ще одну каву, я сів за кермо та ми поїхали додому. Однак погане передчуття все ще мене не покидало. Скажімо так, це професійна інтуїція, адже за стільки років роботи в ФБР я навчився відчувати коли небезпека зовсім близько. Це мені не один раз рятувало життя. Але тепер ж немає чого хвилюватися. Ми ніби в безпеці.

Але коли був різкий поворот, я помітив дуже цікаву річ — машина дуже погано гальмувала. І це не могло бути простою випадковістю. Я відчайдушно намагався зупинити машину, але нічого не траплялося. Моє схвилювання помітила Кара. Дівчина взагалі дуже часто вгадувала те, що я відчуваю.

- Тоні, все в порядку? - спитала вона.

Але як їй повідомити так, аби вона не сильно хвилювалася. Та зараз мій мозок намагався знайти хоч якийсь вихід з цієї ситуації. Однак нічого в голову не приходило. Все ж я вирішив сказати їй правду про машину.

- Кохана, в нас проблеми. Хтось зіпсував гальма, і я не можу нічого з цим зробити. - відповів я. - Будь ласка, зараз пристебнися і намагайся розслабитися. Я чув, що у випадку удару так буде легше перенести це.

- А як же ти? - Кара більше хвилювалася за мене.

От за це я і кохав її, що вона завжди піклується про інших. Але зараз я справді більше думала про неї, ніж про себе. Якщо доведеться обирати, то я без роздумів віддам своє життя за її. І це не лише через завдання. Коли кохаєш по-справжньому, то вибір завжди очевидний. Наскільки я пам'ятаю, то попереду буде поворот майже на дев'яносто градусів. І нам ніяк його не оминути. Доведеться лише максимально убезпечити себе. Але зараз я думав лише про Кару.

- Все буде добре. - посміхнувся я.

Однак це все було лише маскою. Тому я і прийняв рішення прийняти майже весь удар на себе. І перед сами поворотом розвернувся в іншу сторону. Машина один раз перевернулася, вдарившись об землю саме з моєї сторони. І тоді я втратив свідомість.

Ні, якщо так порахувати, то я вже стільки разів був за крок від смерті. І кожного разу якимось чином виживав. А тепер в мене ще й був додатковий стимул. Але зараз я бачив лише суцільну темряву. Та мені потрібно повернутися. Я маю перевірити як там моя дружина. Тому з величезним зусиллям волі, мені вдалося відкрити очі. Боліло все тіло, особливо рука. Я подивився вбік, де була Кара. Дівчина була без свідомості. А от від машини мало що залишилося.

Та ми маємо вибиратися звідси, адже є великий шанс, що машина може взірватися. Тому, вибивши двері, я виповз назовні. Все тіло відмовлялося мене слухати, але я маю це зробити. Якось обігнувши машину, я відчинив двері, але вони вже і так відвалилися. Розірвавши ремені безпеки, що не далося мені так легко, я витягнув дівчину та взяв на руки. Кара все ще була непритомною, і це мене неабияк лякало.

Поки машина не взірвалася, я поніс її якомога далі від цього місця. Коли ми відійшли на безпечну відстань, я обережно поклав Кару на землю. Дівчина важко дихала. На диво ще працював телефон, і мені вдалося відправити координати батьку. Зовсім скоро він приїде, я впевнений. Але зараз мене турбувало зовсім не це. Кара досі не отямилася.

- Кара, прошу, відкрий очі. - благав я. - Все зараз добре, ми в безпеці. Будь ласка, протримайся ще трошки, допомога скоро прибуде. Ти тільки не покидай мене, адже я вже не зможу без тебе. Я не уявляю свого життя без своєї дружини.

Але поступово адреналін почав відступати, і я відчув, що втома та біль беруть своє. Я вже не міг поворухнути навіть рукою чи ногою.Таке відчуття, що тіло зовсім не слухається мене. А я ще якось маю захистити Кару. Та тепер це навряд чи зможу зробити. Останнє, що я пам'ятав, це як машина мого батька зупинилася на дорозі. А далі я знову втратив свідомість...