Читати книгу - "Тема для медитації"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Юр писав: «Про той страшний год я чув іще маленьким. Зійдуться, було, люди в бабиній хаті та й починають згадувати, як прийшли активісти, вигребли усе, а далі такий мор настав, що трупи валялися просто на шляху... Аж у зрілому віці я почав дошукуватися причин цієї трагедії і врешті-решт збагнув: факти потребують тлумачення, тому що без цього Тридцять Третій рік так і зостанеться в нашій свідомості страшною макабричною казкою, не більше. Не знаю, чи пощастило мені дочерпати до самісінького дна, одначе для себе я зумів розібратися в деяких найбільш загадкових феноменах тієї епохи. Першим з-поміж цих явищ слід назвати психологію сільського активіста...» Він трохи подумав; затим почав швидко-швидко писати: «Що ж таке червоний активіст? За півтора року в університеті мені довелося аж надто близько спілкуватися з цією породою людей; й уже тоді впадала в око разюча подібність комсомольців 30-х років і тої безмозкої тупоголової комси, яка заправляла у нас на факультеті. Зараз можна з певністю сказати, що буксири, які провадили заготівлю в нашому селі, й комсомольські активісти середини 70-х, що здійснювали політичні судилища, — належать до того ж самого психологічного типу. Якби Вірочку чи Дембовського послали на село викачувати хліб, то діяли б вони точнісінько так же, як і їхні попередники — цебто вимітали б усе до зернини, видирали недоїдений шмат коржа в маленьких дітей, а згодом, розперезавшись, убивали б людей або закопували живцем у землю. Питання полягає ось в чому: навіщо активісти свідомо коїли зло, та ще й раділи од того, що вони його роблять? Які мотиви лежали в основі цієї патологічної поведінки? Соціяльний психоаналіз — невдячне заняття, хоча б тому що за це в Радянському Союзі садять до тюряги; однак я вирішив записати на папері свої спостереження, тому що в майбутньому навряд чи зможу це зробити...» Він знову замислився. Далі рішуче струснув головою, і перо забігало по сторінці, виводячи нерівні кострубаті літери: «У розповідях очевидців дуже часто повторюються свідчення про нелогічні дії червоних активістів. Ці люди сміються там, де інші плачуть, танцюють там, де інші моляться, й узагалі вони все роблять навиворіт, причому без жодного логічного обґрунтування. Найбільше мені в пам’ятку розповідь про те, як у сусідньому з нами селі куркулили чиюсь родину. Обстановка трагічна, вся процедура скидається на похорон, — а комсомольські активісти регочуть та свистять... Але, зразу ж додавали очевидці, Господь їх покарав — усі вони потім здуріли! Оця невелика, однак дуже нав’язлива деталь (патологія поведінки, яка закінчується божевіллям) змусила мене знову переглянути свої записи про події Тридцять Третього року, і я просто-таки остовпів: подібні явища спостерігалися чи не в кожному селі! Аж врешті я дійшов висновку: виходить, на початку хлібозаготівлі 1932 року серед сільського активу налічувалося від 30 до 40 відсотків психічно хворих людей, котрі відзначалися агресивною, садистською поведінкою!
Та чому ж на отаку явну патологію не звертали жодної уваги нормальні люди, які працювали в комісіях? В тому й полягав трагізм цієї страшної епохи, що практично всі активісти поводили себе як божевільні, себто поведінка нормальних людей нічим не відрізнялася від поведінки психічно хворих, інакше кажучи, патологія дорівнювала нормі, чи, ще інакше кажучи, нормою людських стосунків виступала патологія, а не власне норма як така. Втім, у цьому явищі мене більше цікавить інша, часткова проблема: чому найбільшими садистами тут виступають молоді й, за свідченнями очевидців, дуже вродливі дівчата? Чому вони відмовилися виконувати традиційно жіночу роль — плекати родинне вогнище й народжувати дітей, — а натомість зробилися активістками? Аналізуючи психологію дівчат-комсомолок 30-х і 70-х років, я дійшов до висновку, що ми маємо справу з певним психологічним (а, може, й соціяльним) явищем, яке можна було б назвати „феноменом Вірочки“»...
здрастуй юру ти ото як ми бараболю копали усе за тих Лярвів розпитував комсомолок отих прицуцуватих котрі стільки Люда Хрещеного в сиру землю загнали а Я тобі й забулася розказати сину була ж у селі Степа комсомолка доброволка петра Іващенка доця ох і звіряка ж була хай Господь милує і сохраняє таке чинила шо більшовики які не сволочі а й ті спиняли її а вона ти думаїш слухала еге де там не мішайте мені вищить не мішайте я комсомолка доброволка шо вже з Людей здівалася того й на воловій Шкурі не списати семену карбачеві око вибила як Хліб у нього трусили козаченка старого шпортнула ножем бо чимсь їй не догодив а як василь карнаух норму не здав то вони учотирьох бовкуниха чикилдиха вона і Багрій у сіліраді йому п’яти Огнем смалили а Господь з неба дивився либонь дивився та й годі сказав да так покарав сюю просцітутку шо Люде й досі за те розказують а почалося воно вже Весною ми тоді буряки сапали сіли оддихнути бо від голоду аж у в очах темно було от якась Молодиця й питається степо а чого ж се ти замуж не виходиш така дівчина з Лиця хоч води напийся срака як Жорна оддалася б за якого Парубка то може й такою звірякою не була б як ти отеє єсть а вона тоді й каже в одвіт а нашо міні той Замуж у мене єсть чоловік ми й роти пороззявляли а хто ж се твій Чоловік степо а вона тойді й каже Лєнін каже мій чоловік а я його Жінка так він же ж умер закричали ми хором ну й шо каже вона шо вмер а до мене приходить уночі тут стало видко шо тут щось не те та й щож він тобі робить питає ота Молодиця а вона й каже цілує каже милує голубить як чоловік жінку й застидалася застидалася почервоніла наче маків Цвіт тіки говорить як Цицьки цілує то Борода сильно лоскочеться в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тема для медитації», після закриття браузера.