Читати книгу - "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"

— … Альоша, чи правда, що жиди на Пасху дітей крадуть і ріжуть?

— Не знаю.

— Ось у мене одна книга, я читала про якийсь десь суд, і що жид чотирьохрічному хлопчику спочатку всі пальчики обрізав на обох ручках, а потім розіп’яв на стіні, прибив цвяхами і розіп’яв, а потім на суді сказав, що хлопчик умер скоро, через чотири години. Ну й скоро! Говорить: стогнав, все стогнав, а той стояв і ним любувався. Це добре!

— Добре?

— Добре. Я іноді думаю, що це я сама розіп’яла. Він висить і стогне, а я сяду проти нього і буду ананасний компот їсти. Я дуже люблю ананасний компот. Ви любите?[538]

Ліза, повертаючись до історії з садистом-жидом, невипадково химерно повторює про ананасний компот, тобто про віру в ананасний компот, що асоціються з вірою в російську садомазохістську пропаганду антисемітизму, розраховану на несвідомий народ. Реакцією розумної Лізи на цю брутальну карамазовщину є істеричні суїцидні бажання на зразок: «Я уб’ю себе, тому що мені все бридко!»[539]

З допомогою іронічного погляду пані Хохлакової дотепно аналізується в романі Достоєвського російський ерос з його гіпертрофованим культом сексуального інстинкту. Частина друга, яка оповідає про любовні історії, має символічну на них вказівку — назву «Надриви». Розповідаючи Альоші про Івана Федоровича та його возлюблену Катерину Іванівну, Хохлакова говорить із щирим здивуванням: «Ах, якби ви тільки повірили, що між ними тепер відбувається, — то це жахливо, це, я вам скажу, надрив, це жахлива казка, якій повірити нізащо не можна: обоє гублять себе невідомо для чого, самі знають про це і самі насолоджуються цим»[540]. Рефлексуючий Альоша, намагається збагнути амбівалентний характер Катерини Іванівни, якій хочеться владарювати і підкорятися водночас, а владарювати вона може над його одним братом, а підкорятися — іншому. Від роздвоєного садомазохістського бажання, коли хочеться мати обох чоловіків, Катерина Іванівна впадає у химерні психічні терзання. Однак, спостерігаючи за її театралізованою поведінкою (в одну мить після емоційного надриву вона раптово перероджується, стаючи жінкою, яка абсолютно володіє собою і надзвичайно задоволеною з усього, що відбувається), Альоша ставить цілком правомірне запитання: «А що, коли вона і нікого не любить, ні того, ні іншого?»[541], а лише грає так, як грають комедії в театрі. «У мене як ніби прозріння, — розмірковує Альоша перед Катериною Іванівною. — Прозріння моє в тому, що ви брата Дмитрія, напевне, зовсім не любите… з самого початку… Та й Дмитрій, напевне, не любить вас тоже зовсім… з самого початку… Я, право, не знаю, як я все це тепер смію, але треба ж комусь правду сказати… тому що правди ніхто тут не хоче сказати…»[542]. Надрив означає потребу в ерогенному стражданні, що є сутністю садомазохістського еросу. «Чим більше він вас скривджує, тим більше ви його любите, — пояснює Іван Карамазов. — Оце і є ваш надрив. Ви саме любите його таким, яким він є, тобто ви любите його, коли він вас скривджує. Якби він виправився, ви його відразу покинули і розлюбили б зовсім»[543].

В одному з епізодів роману, зізнаючись про свою любов до Катерини Іванівни, Іван Карамазов промовляє фразу, яка, очевидно, відсилає до сюжету «Інститутки» Марка Вовчка, адже ця повість друкувалася російською мовою і мала популярність серед російських письменників: «Любов, якщо хочеш, так, я закохався в баришню, в інститутку. Мучився з нею, і вона мене мучила»[544]. У всіх любовних історіях Достоєвський постійно акцентує на садистському імпульсі в ерогенній чуттєвості російської жінки («А мучила-то вона мене як! — з прихованою насолодою згадує Іван Карамазов. — Воістину над надривом сидів. Ох, вона знала, що я її люблю! Любила мене, а не Дмитра…»[545]). Любовні сюжети роману Достоєвського нагадують сюжети творів Марка Вовчка, де жінок мордують або вони самі мордують. Аналізуючи жінок, Ф. Достоєвський всюди акцентує в їх портреті «якусь жорстоку рисочку»: російська жінка з її театралізованим ерогенним садомазохістським комплексом постає як «жорстоке серце». Такі жінки раптово впадають у розлюченість, несамовитість, яка поступово переходить у плачі й чарівне милосердя. Таким чином символізується ерогенний механізм, коли еротичне бажання означає бажання деспотизму або насолоди від рабства. На цьому ерогенному потязі, як іронізує Іван Карамазов, пристрасні, плотоядні карамазовці люблять народ і дітей. Невипадково, роман закінчується портретом Альоші Карамазова в оточенні хлопчиків, що пророчо відсилає до картин з Леніним в оточенні дітей, які маскують гомосексуальну перверзію імперського вождя. Лікар Герценштубе, який постійно з’являється в романі Достоєвського і нагадує психоаналітика, не може розібратися у російській плотолюбності, грошолюбності, народництві і тільки розводить руками.

Центральний садомазохістський надрив роману Достоєвського пов’язує фатальну жінку Грушеньку з усіма Карамазовими. Грушеньці притаманна особлива жадоба до життя, тому вона збирає навколо себе всіх Карамазових. Але коли до пані Хохлакової приходить п’яний духом Дмитро Карамазов («Я жити хочу, я життя люблю!» — з такими вигуками він прагне кинутися услід за зрадливою Грушенькою) і просить для цього позичити три тисячі, Хохлакова глумливо радить йому поїхати на золоті копальні:

— Залиште все, Дмитрію Федоровичу!.. Залиште, і особливо жінок. Ваша ціль — копальні, а жінок туди нема чого везти. Потім, коли ви повернетеся у багатстві та славі, ви найдете собі подругу серця в найвищому товаристві. Це буде дівчина сучасна, з пізнаннями і без забобонів. До того часу якраз визріє нині розпочате жіноче питання і явиться нова жінка…[546].

Оргія з емансипованою Грушенькою в центрі роману Достоєвського починається як пристрасна п’янка, а завершується батьковбивством: «Почалася майже оргія, бенкет на весь світ. Грушенька закричала перша, щоб їй дали вина: „Пити хочу, зовсім п’яна хочу напитися…“»[547]. Напившись, вона впадає в ерогенний «надрив», прагнучи з’ясувати, кого вона все-таки любить. Міцно обнявши Дмитрія, сповідається у своєму садистському бажанні: «Я ж зі злості всіх вас вимучила. Я ж старикашку того навмисне зі злості з розуму звела… Пам’ятаєш, як ти раз у мене пив і бокал розбив? Запам’ятала я це і сьогодні також розбила бокал, „за підле серце моє“ пила… Що мене слухати! Цілуй мене, цілуй міцно, ось так. Любить, так уж любить! Раба твоя тепер буду, раба на все життя! Солодко рабою бути!.. Цілуй! Прибий мене, муч мене, зроби щось