BooksUkraine.com » Сучасна проза » Двічі графиня та двічі генерал 📚 - Українською

Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

312
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Двічі графиня та двічі генерал" автора Сергій Шарик. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 179
Перейти на сторінку:
Grand Vefour з видом на сад Пале-Руаяль.

Ресторан виявився вишуканим: кришталеві люстри, прекрасний живопис на стінах і стелі, позолота і м’які дивани.

— Що питимемо? — запитав у своїх супутниць граф де Вітте.

— Шампанське! — майже в один голос вигукнули дами.

— Гаразд, а собі замовлю шаблі.

В очікуванні замовлених страв усі трохи стихли, розглядаючи інтер’єр. Але ось подали яйця чайок на зелені і майже одночасно — на перламутрових блюдах по дюжині устриць у раковинах на шарі колотого льоду. Відразу запахло морем. Софія та її супутники досить спритно відкривали раковини, випивали сік і потім, смакуючи, повільно поглинали ніжну кремово-білу м’якоть устриць, заїдаючи її чорними хлібцями і запиваючи вином.

Потім подали суп-пюре із зеленої квасолі і сирне асорті. Втамувавши перший голод, Софія та Елізабет злегка розчервонілися і знову розговорилися. Цього разу — про королівську сім’ю.

— Молоду королеву, крім Людовика, оточують два його брати, і в мене склалося враження, що вони закохані в неї, — почала Віже-Лебрен. — Ці троє братів такі милі і такі різні! Король — огрядний, нерішучий, зате щирий, щедрий і працьовитий. Зовсім не любить свята, які обожнює королева. Середній брат, граф де Прованс (теж любитель поїсти), дуже дошкульний, жаднуватий і підступний. По-моєму, він мріє про королівський трон і навіть не приховує цього. Марія Антуанетта недолюблює його, зате щосили фліртує з молодшим братом короля, графом д'Артуа. Цей — балагур, підкорювач жіночих сердець і, мабуть, найгарніший із братів.

У цей момент принесли наступну страву — філе ягняти зі скоринкою з каштанового пюре.

— Так, граф д'Артуа — ще той пустунчик, — мрійливо всміхнулася молода художниця, відправляючи до рота черговий шматочок ніжного м’яса.

— Ну а що королева? — запитав полковник де Вітте. — Кому вона віддає перевагу?

— Марія Антуанетта, мені здається, дуже кохає короля, а з графом д'Артуа їй просто весело. Вона з ним грає у виставах, дуріє, влаштовує костюмовані бали.

— І король дивиться на все це крізь пальці?

— Звичайно! Він не бачить із боку брата ніякої небезпеки. Хоча памфлетисти і гострослови стали приділяти цим відносинам усе більше уваги. Тим більше що зараз уся Франція чекає, коли ж у королівського подружжя з’явиться спадкоємець — дофін. До речі, графе, — звернулася Елізабет до Йозефа з іронічною усмішкою, — не раджу вам часто відпускати дружину одну до Версаля. Граф д'Артуа обов’язково зверне на неї увагу, а там…

— Не переживайте, Елізабет, — із гідністю відповів уже злегка захмелілий полковник, — у моєї шпаги гострий і швидкий клинок. Я знайду спосіб відвадити від Софії навіть брата короля.

— О! Який ви войовничий! Тепер я спокійна за нашу Софію, — засміялася Віже-Лебрен.

Вечір завершився морозивом і холодним шампанським.


Через два дні з Парижа у напрямку до Версаля виїхав екіпаж, у якому, як ви вже здогадалися, були наші героїні. Софія неабияк хвилювалася (до цього часу вона зустрічалася з монархами-чоловіками, а тепер — візит до королеви).

Карета підкотила до Малого Тріанону. Елізабет і Софію провели до покоїв королеви. Наші дами побачили там ідилічну картину: йшло «будівництво» зачісок королеви та її улюбленого собачки, карликового пуделя.

— Ваша величносте, дозвольте вам представити: наша пропажа — графиня де Вітте, — присівши в реверансі, мовила Елізабет Віже-Лебрен.

Марія Антуанетта і Софія зустрілися очима. Королева була справді гарна і велична: блакитні очі, світле волосся, ніжна біла шкіра. По очах Марії Антуанетти графиня зрозуміла, що і та в захваті від своєї гості. Грекиня низько уклонилася.

— Тепер я розумію, чому мій брат стільки рядків присвятив вашій персоні, графине. Ви змусили сколихнутися серце цього байдужого до жіночої вроди чоловіка, — сміючись, мовила королева.

— Це й не дивно, ваша величносте, адже у його величності все дитинство перед очима була ваша краса, — відповіла Софія.

— Ну що ви, — пококетувала королева, — брати зазвичай не помічають своїх сестер.

Софія озирнулася. Над зачіскою королеви чаклували перукар і декілька його помічників. Висота зачіски вже досягла приблизно півметра. У волосся майстерно впліталися банти, різнокольорове пір’я, дорогоцінні камені, декоративні шпильки і гірлянди квітів. Але зрозуміти, що задумав Леонар (так Антуанетта називала перукаря), поки що було неможливо. Розважали королеву принцеса де Ламбаль і кілька фрейлін її величності.

— Нарешті в моєму оточенні з’явилося нове обличчя у вашій особі, мила графине, — Антуанетта усміхнулася. — Мені вже досить набридли плітки і чутки нашого двору. Розкажіть про Стамбул, про вашу фортецю, про короля Станіслава Августа. Він був гарненьким хлопчиком, коли я зустрічала його багато років тому у Відні.

Її величність говорила з Софією настільки люб’язно і доброзичливо, що напруга грекині поступово спала. Вона з таким натхненням почала розповідати королеві про чарівну природу Поділля, його перлину — Кам’янець з унікальним каньйоном, що Антуанетта навіть на деякий час відсторонила Леонара.

— Я теж люблю дику, ні, радше, натуральну природу, — зітхнувши, сказала вона. — Приїжджайте до нас частіше, графине, і я вам покажу прямо у Версалі казкове маленьке село зі справжніми коровами, млином і пташником. У цьому затишному куточку я відпочиваю серед бурхливих струмків, бігаю по лузі, ховаюся від спеки у гроті чи тінистому саду.

— Я вже помітила, що тут дуже тихо, навіть не видно Версаля, — відповідала Софія. — Причому, ваша величносте, все виглядає дуже натурально.

— Правда?! — вигукнула королева і заплескала в долоні. Їй завжди подобалося, коли хто-небудь хвалив цей вигаданий нею для своїх розваг світ. — Маркізе! — тут же звернулася вона до свого песика, який ніяк не давав своєму перукареві закінчити стрижку. — Будь терплячим. Ти ж повинен бути прикладом для всіх собак Версалю. А з вами, графине, я думаю, ми подружимося. Мені цього хочеться. До речі, в найближчу суботу в Версалі влаштовують бал, і я запрошую вас. — Королева повернулася до принцеси де Ламбаль: — Маріє-Терезо, внесіть подружжя де Вітте до списку запрошених.

До балу Софія де Вітте й Елізабет Віже-Лебрен домовились готуватися разом.

— Мила Софіє, у Варшаві ви були чудові у своєму грецькому вбранні. Думаю,

1 ... 53 54 55 ... 179
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двічі графиня та двічі генерал"