Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Постать швидко обернулася, але і не подумала підіймати руки, тож рейнджер вистрелив — раз, два, три, потім випустив іще три кулі. Коли справа стосувалася Малюка Сиско, не завадило б підстрахуватися. Всі постріли влучили у ціль, з відстані у десять кроків неможливо промазати, навіть у нечіткому місячному світлі.
Постріли розбудили старого, який спав на своїй ковдрі. Прислухавшись, він почув нелюдський зойк чоловіка, охопленого смертельним розпачем і болем. Старий підвівся, лаючи неспокійну молодь.
Високий світлочубий привид увірвався до джакалю. Тремтячою, як очерет на вітру, рукою він зірвав зі стіни ліхтар і кинув на стіл листа.
— Поглянь сюди, Пересе! — закричав чоловік. — Хто це написав?
— Господи! Це ж сеньйор Сандридж! — пробурмотів старий, підходячи ближче, — Сеньйоре, цей лист написав ЕLChivato, як його називають люди, приятель Тоні. Подейкують, він погана людина, я не знаю.
Поки Тоня спала, він написав листа і послав мене до Домінго Сейлса, щоб той передав його вам. А що там написано, сеньйоре? Я дуже старий, я нічого не знаю. Боже мені поможи, світ — до біса безглузде місце, а у домі немає чого випити, немає випивки!
Єдиним бажанням Сандриджа було впасти долілиць у пилюку поруч із колібрі, яка більше ніколи не злетить у небо. Рейнджер не був кабальєро, вишукана насолода помсти не гріла йому душу.
А за милю від джакалю вершник, котрий проїхав повз загороду для фургонів, завів грубу немелодійну пісню, яка починалася словами:
Не наближайся до моєї ти Пулу, А то побачиш ти, що я тобі зроблю… Яблуко сфінксаБілдед Роуз, візниця, зупинив диліжанс за двадцять миль від Парадиза, не доїхавши до Санрайз-Сіті п'ятнадцять миль. Цілий день лютувала завірюха. Снігу намело до коліна. Розбита стара дорога, що звивалася між відрогами численних крутосхилих гір, була небезпечною навіть удень. А тепер, коли сніг і темрява надійно замаскували її підступну сутність, про те, щоб рухатися далі, не могло бути й мови, пояснив Білдед Роуз. Він зупинив чотирьох міцних коників і поділився з п'ятьма пасажирами власними мудрими думками.
Суддя Менефі, лідерство й авторитет якого серед подорожніх були незаперечні, як перевага срібної таці над глиняними тарілками, відразу вистрибнув із диліжанса. Натхненні його прикладом, інші чотири пасажири теж підвелися, готові йти у розвідку, протестувати, опиратися, продовжувати шлях — залежно від того, як учинить їхній провідця. П'ята мандрівниця, юна дівчина, залишилась у кареті.
Білдед вибрав місцем стоянки уступ першого відрогу гори. Обабіч дороги нависали два ріденькі паркани із чорних дірчастих дощок. За п'ятдесят кроків угору від верхнього паркана темною плямою серед білих кучугур стояв невеликий будинок. До нього й піднявся суддя Менефі зі своїм почтом. Незвичне оточення і пухнастий сніг змусили дорослих чоловіків кричати і галайкати, наче зграя хлопчаків. Джентльмени шуміли, тарабанили у вікна і двері. Непривітна тиша мовчки опиралася зайдам, які врешті-решт пішли на штурм і, подолавши ненадійні бар'єри, заволоділи нерухомістю.
Ті, хто залишився біля диліжанса, чітко чули тупотіння і галас, що долинали зсередини занедбаного будинку. Незабаром там спалахнуло світло, засяяло, зайнялося високо, яскраво і весело. Збуджені дослідники помчали назад крізь лапатий сніг. Гучніше за трубу — та що там трубу, за цілий оркестр! — суддя Менефі заявив, що їхні муки винагороджені — вихід зі скрутного становища знайшовся. Єдина кімната у будинку виявилася нежилою і без меблів, зате з великим коминком. У прибудові позаду будинку зберігалася чимала купа нарубаних дров. Таким чином, на мандрівників чекав прихисток і тепло замість тремтіння від нічного холоду. Для Білдеда суддя припас іще пару гарних новин — біля будинку є не зовсім зруйнована стайня із запасом сіна на горищі.
— Панове! — загукав Білдед Роуз, замотаний по самі вуха у плащ і покривала. — Треба виламати кілька дощок із паркана, щоб диліжанс міг проїхати до будинку. Це халупа старого Редрута. Я здогадувався, що вона десь поблизу. Старого відправили в божевільню ще в серпні.
Четверо чоловіків хвацько кинулися на боротьбу з парканом. Змучені коники виштовхали диліжанс угору по схилу аж до дверей будівлі, яка влітку втратила господаря через напад божевілля. Візниця і двоє пасажирів почали розпрягати коней, а суддя Менефі відчинив дверцята карети і зняв капелюха.
— Я мушу повідомити вас, міс Гарланд, про вимушену зупинку, — сказав він. — Візниця стверджує, що їхати вночі по засніженій гірській дорозі настільки ризиковано, що це не варто навіть обговорювати. Нам доведеться перечекати до ранку в цьому будинку. Я впевнений, ви переконаєтеся, що в тимчасових незручностях немає нічого страшного. Я особисто оглянув будинок і впевнився, що там є все необхідне, щоб принаймні врятуватися від непогоди. Ми докладемо всіх зусиль, щоб ви почувалися максимально зручно. Дозвольте мені допомогти вам вийти з карети.
До судді підійшов пасажир, чия доля була нерозривно пов'язана із млинами «Маленький Голіаф». Звали чолов'ягу Данвуді, але це, зрештою, не так і важливо. Під час подорожі з Парадиза до Санрайз-Сіті прізвище — непотрібна, зайва розкіш. Втім, кожен, осяяний променями слави судді Медисона Л. Менефі, заслуговує на іменний кілочок, на котрий народна любов зможе повісити скромний вінок. Любитель вітряків гучно і бадьоро виголосив таку тираду:
— Думається мені, вам час вилазити з ковчега, місіс МакФарланд. Цей вігвамчик, звісно, не готель «Пальмер Гауз», але заметіль розгулялася, і дідько лисий нас знайде, якщо ми поїдемо далі. Ми розпалимо коминок, пошукаємо для вас сухі ковдри і мишей ганятимемо всю ніч, тож не хвилюйтесь, не хвилюйтесь.
Один із двох чоловіків, котрі зійшлись у нерівному поєдинку з конями, збруєю, снігом і в'їдливими коментарями Білдеда Роуза — у цій круговерті добровільно взятих
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих (Збірник)», після закриття браузера.