Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

глобальних заощаджень (у випадку США — особливо китайських заощаджень на фінансування дефіциту національного уряду США). Вважається: якщо цього виявиться недостатньо, урядові, щоб профінансувати свій дефіцит, доведеться «надрукувати гроші», а це спричинить інфляцію. Або й гірше: рано чи пізно уряд зрозуміє, що більше не може обслуговувати боргових зобов’язань, які він випустив, і буде змушений оголосити дефолт202.

Поки що відокремимо питання іноземних і внутрішніх заощаджень. Річ у тому, чи може державний дефіцит перевищити заощадження недержавного сектору в національній валюті (усі внутрішні та заощадження решти країн світу в цій валюті). Наш аналіз, представлений вище, свідчить, що це неможливо. По-перше, за обліковою тотожністю секторальних балансів державний дефіцит дорівнює профіциту недержавного сектору (тобто його заощадженням). По-друге, державні витрати в національній валюті зумовлюють рівнозначне поповнення залишків депозитних рахунків банків (бухгалтерська проводка з кредиту). Податки означають списання із залишків (дебету) цих рахунків, тож державний дефіцит точно дорівнює обсягу чистого поповнення банківських рахунків. Як ми вже зазначали, портфельні вподобання недержавного сектору в такому разі визначають, чи продаватиме держава (центральний банк або казначейство) облігації для вилучення резервів. Ці чисті поповнення банківських рахунків (що згодом дорівнюють збільшенню готівки, резервів та державних облігацій) тотожні чистому нагромадженню фінансових активів у недержавному секторі, номінованих у національній валюті.

Ті, хто стверджують, що урядові США слід позичати долари в ощадливих китайців, не розуміють основ бухгалтерського обліку. Китайці не емітують доларів, це роблять Сполучені Штати. Кожен долар, який китайці «позичають» США, прийшов зі Сполучених Штатів. Фактично китайці отримують долари США (ФРС здійснює проводку з кредиту резервного рахунку банку, що їх обслуговує) від свого експортного продажу (здебільшого) Сполученим Штатам, а потім коригують свої портфельні уподобання, купуючи доларові активи з вищим процентом (переважно облігації Казначейства США). Уряд США ніколи не позичає в Китаю, щоб фінансувати свій бюджетний дефіцит. Насправді дефіцит поточного рахунку США забезпечує китайців фінансовими вимогами, що номіновані в доларах США. Зі свого боку, бюджетний дефіцит уряду США переводить ці фінансові вимоги у «валютну» форму (у широкому розумінні це готівка, резерви й державні цінні папери).

Підсумовуємо: державний дефіцит створює еквівалентний обсяг заощаджень для недержавного сектору, тому уряд не може зіштовхнутися з недостатнім забезпеченням заощаджень.

Далі ми докладніше розглянемо ситуацію, коли власниками державних облігацій є іноземні інвестори.

Блок: Відповіді на запитання читачів

Запитання: Чи можна стверджувати, що високі темпи внутрішніх заощаджень у Японії — це наслідок великого державного дефіциту і лише їх незначна частина «витікає» за кордон завдяки профіциту їхнього поточного рахунку платіжного балансу? І чи можна припустити, що темпи нагромадження заощаджень японцями суттєво ЗАЛЕЖАТЬ ВІД дефіцитів державного бюджету? А отже, саме дефіцити «спричиняють» заощадження, а не заощадження «уможливлюють» дефіцити?

Відповідь: Саме так! Дефіцит державного бюджету японців + надлишок поточного рахунку = великі внутрішні заощадження. За формулою макроекономічної тотожності, єна до єни. Справді, цей причинно-наслідковий ланцюжок чудово пояснюється кейнсіанською теорією: від витрат до доходу і до заощаджень, або від вливань до втрат. «Два втрачені десятиліття» Японії, зокрема повільне зростання, сформували дуже великий бюджетний дефіцит, достатній, щоб запобігти повному краху економіки, адже бюджетний дефіцит разом з позитивним сальдо торговельного балансу задовольняють потреби у внутрішніх чистих заощадженнях. Без сумніву, «танго танцюють удвох». Сучасні уряди виконують державний бюджет, пристосовуючись до стану економіки: у часи кризи податки знижуються, а витрати зростають. Натомість кризу можна вважати наслідком невідповідного сукупного попиту, що призводить до небажання витрачати. А це вже результат схильності до накопичення заощаджень, особливо в ліквідній формі. Таким чином, приватний сектор хоче робити чисті заощадження в державних IOU; так він не витрачатиме й, щоб задовольнити власні потреби в заощадженнях, підштовхуватиме державний бюджет до дефіциту. Без сумніву, причинно-наслідковий ланцюжок завжди складніший за наведене стисле пояснення, яке охоплює лише головні аспекти питання. Соціальний захист, який забезпечує Японія, неприйнятний на тлі кризи двох десятиліть сповільненого зростання. Відповідно стає ідеально логічним заощаджувати, але це призводить до низьких темпів зростання економіки, а відтак і до зростання бюджетного дефіциту. Та все-таки, з огляду на те, що внутрішні заощадження недержавного сектору не можуть відбуватися без дефіциту державного бюджету (та позитивного сальдо, або профіциту, балансу зовнішньої торгівлі), буде доречно підкреслити, що дефіцити державного бюджету сприяють реалізації бажаних заощаджень у недержавному секторі.

4.4. А якщо власники державних облігацій — іноземці203?

Ми з’ясували, що державні дефіцити створюють такі самі за обсягом заощадження недержавного сектору. Створені заощадження зберігатимуться як фінансові вимоги до уряду. Зазвичай частину цих заощаджень недержавний сектор намагається зберігати не в безпроцентних IOU на кшталт готівки, а в державних облігаціях — IOU уряду, що дають процентний дохід. Також ми показали, що бюджетні дефіцити створюють такі самі за розміром банківські резерви. І банки воліють тримати високодохідні активи, а не резерви, які майже нічого не заробляють (донедавна в США за ними виплачувалося 0 %). Відповідно, як власники заощаджень, так і банки, віддають перевагу державним облігаціям. Отже, у звичайні часи уряд пропонуватиме облігації, які приносять проценти, що майже дорівнюють його дефіциту (різницю становлять банківські нагромадження резервів та нагромадження валюти в приватному секторі).

Проте коли уряд підтримує дефіцит державного бюджету, деякі фінансові вимоги до нього можуть опинитися в руках іноземців. Чи це важливо? Більшість вважає, що так. Побоювання змушують кидатися з однієї крайності до другої. Багато хто думає, що уряд США й далі підтримуватиме дефіцит, проте зіштовхнеться з тим, що бажання Китаю «позичати» урядові США буде недостатньо, щоб абсорбувати випуск облігацій. Інші стверджують, що Японія може досягати співвідношення державного боргу до ВВП на рівні 200 % від ВВП лише тому, що 90 % усього цього боргу — усередині країни, тобто на руках у японців. Кажуть, ніби США не можуть підтримувати такий високий рівень боргу, бо значну частину цих «позик» узято в іноземців, які можуть «оголосити страйк». Інші переживають за здатність уряду США виплачувати проценти іноземцям. Що буде, коли іноземці вимагатимуть вищих відсотків? А вплив на обмінний курс долара США — як бути із цим? А тепер про все по черзі.

Державний борг у руках іноземців

Дефіцити державного бюджету створюють еквівалентну суму заощаджень недержавного сектору (долар за долар, єна за єну). Проте деякі зі створених заощаджень накопичуватимуться в руках іноземців, адже вони теж можуть нагромаджувати державний борг уряду, номінований у національній валюті.

Окрім того, що іноземці фактично володіють національною валютою, зокрема готівкою та резервами, вони можуть мати й державні облігації. Зазвичай останні просто набувають форми бухгалтерських проводок у комп’ютерній системі, що обліковує баланс центрального банку держави-емітента. Проценти за цими «облігаціями» (і це не залежить від того, хто їхній власник — іноземці чи резиденти країни) виплачуються простим «натисканням на клавішу», після чого в комп’ютерній системі здійснюється бухгалтерська проводка, що підвищує номінальну вартість