Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

серпик місяця. А перед тим вона сиділа на канапі, щось шила, підшивала комірець блузи, а радіо було налаштоване на німецьку радіостанцію на короткій хвилі. Вечорами вона ходила на курси німецької («ворога треба знати»), проте в передачі не розбирала нічого, крім принагідних загрозливих іменників (Lufiangriffe, Verluste).

Стомлена своїм браком знань, вона вимкнула радіо й поставила платівку Ма Рейні. Перед від’їздом до Америки Іззі лишила Урсулі свою колекцію платівок — поважний архів американських блюзових співачок.

— Я таке більше не слухаю, — сказала Іззі. — Це вже passe. Майбутнє за чимось трохи більш soigne.

Іззі закрила свій дім у Голланд-парку, понакривала меблі чохлами від пилу. Вона вийшла заміж за славетного сценариста, і вони рушили на літо до Каліфорнії.

(— Обидва боягузи, — прорекла Сильвія.

— Не знаю, не знаю, — заперечив Г’ю. — Якби я міг пересидіти війну в Голлівуді, то так би і зробив).

— Цікавеньку музику ви слухаєте, — сказала місіс Еппл’ярд Урсулі якогось дня, коли вони перестрілися на сходах. Стіна між їхніми квартирами була тонка як папір.

— Перепрошую, я не хотіла вас потурбувати, — сказала Урсула, хоча могла б додати, що вона день і ніч вислуховує, як волає дитинча місіс Еппл’ярд, і це її дуже непокоїть. Немовляті було чотири місяці, велике як на свій вік, товсте і червонощоке, ніби виссало життя з матері.

Місіс Еппл’ярд — на руках у неї мертвим вантажем спала дитина, схиливши голову матері на плече — тільки відмахнулася:

— Не переймайтеся, мені це не шкодить.

Вона була печальна східноєвропейка, мабуть, якась біженка, хоча англійська в неї точна. Містер Еппл’ярд уже кілька місяців як зник — може, пішов на війну, але Урсула не стала питати: шлюб був явно (і чутно) нещасливий. Місіс Еппл’ярд була вагітна, коли її чоловік пішов, і наскільки Урсула знала (чи чула), він не вертався познайомитися зі своїм писклям.

Місіс Еплл’ярд колись, мабуть, була красуня, але зараз із кожним днем марнішала і сумнішала, аж доки Урсулі не почало здаватися, що тільки тягар немовляти та його потреб приковує її до буденного життя.

У їхній спільній лазничці на другому поверсі завжди стояв емальований таз, де відмокали смердючі пелюшки, які місіс Еппл’ярд потім кип’ятила у каструлі на пічці на дві конфорки. На сусідній конфорці зазвичай стояла каструля капусти — можливо, саме внаслідок цих постійних операцій від неї завжди пахло старими овочами й вогким пранням. Урсула впізнала цей запах: так пахли злидні.

Двійко міс Несбіт, що звили гніздо на горішньому поверсі, квохтали над місіс Еппл’ярд і немовлям, як то заведено у старих панночок. Отже, дві Несбіт — Лавінія й Рут, худі самотні жінки — мешкали на горищі. («Під стріхою, як ластівки», — щебетали вони). Вони були схожі, як близнючки, й Урсулі завжди вартувало великих зусиль згадати, хто із них хто.

Вони вже давно вийшли на пенсію (а до того працювали телефоністками у «Герродс») і жили ощадно, балуючи себе тільки поважною колекцією біжутерії, яку здебільшого скуповували в обідню перерву у «Вулвортс» у свої «робочі роки». Їхня квартира пахла не так, як у місіс Еппл’ярд — лавандовою водою і мастикою, запах старих панн. Інколи Урсула ходила за покупками для Несбіт і місіс Еппл’ярд. Місіс Еппл’ярд завжди зустрічала її на порозі з точно відрахованою сумою (вона знала, що скільки коштує) і ґречним «дякую», а ось Несбіт вічно намагалися заманити Урсулу до себе на слабенький чай і черстві тістечка.

Під ними, на третьому поверсі, жив такий собі містер Бентлі (ні риба ні м’ясо, на цьому всі зійшлися), що його квартира і справді пахла пікшею, яку він варив у молоці на вечерю. У сусідній від нього кімнаті жила міс Гартнелл, яка завжди дерла носа (а квартира її не пахла взагалі нічим) — економка в готелі «Гайд-парк», натура сувора, мовби ніщо на світі не дотягувало до її стандартів. Урсулу от вона точно визнала недосконалою.

— Їй, мабуть, розбили серце, — пошепки виправдовувала сусідку Рут Несбіт, притиснувши власну пташину лапку до грудей, мовби її слабке серце також могло вистрибнути та прикипіти до когось непідходящого. Обидві міс Несбіт мали вкрай сентиментальні уявлення про кохання, бо не спізнали його випробувань. Натомість міс Гартнелл виглядала так, ніби радше сама кого хочеш розіб’є.

— У мене теж є платівки, — сказала місіс Еппл’ярд із наполегливістю змовниці. — А ось грамофона, на жаль, нема.

У це «на жаль» вона, здавалося, вклала все горе сплюндрованого континенту. Не могли ці слова витримати такої ваги.

— Будь ласка, заходьте їх послухати до мене, — сказала Урсула в надії, що пригнічена місіс Еппл’ярд не скористається із запрошення. Цікаво, яка в тої музика. Навряд чи щось сильно радісне.

— Брамс, — відповіла на незадане питання місіс Еппл’ярд. — І Малер.

Дитя завовтузилося, ніби перспектива Малера його тривожила. Щоразу, як Урсула зустрічала місіс Еппл’ярд на сходах, дитя спало. Їй часом починало здаватися, що дітей насправді двоє: те, яке у квартирі, ніколи не перестає плакати, а те, яке назовні, ніколи не прокидається.

— Не потримаєте Еміля, доки я знайду ключі? — спитала місіс Еппл’ярд і вручила їй тяжке дитя, не дочекавшись відповіді.

— Еміль, — прошепотіла Урсула.

Вона ніколи не задумувалася про те, що в дитини є ім’я. Еміля завжди кутали, як для експедиції в Арктику, у пелюшки, гумові штанці, комбінезончик і багато шарів в’язаних і оздоблених стьожками одежинок. Урсула знала, як поводитися з дітьми — вони з Памелою няньчили Тедді та Джиммі з таким же завзяттям, як цуценят, кошенят і зайченят, та й Памелиних хлопчаків вона завжди балувала — але дитина місіс Еппл’ярд тепла не викликала. Діти Тоддів солодко пахли молоком, тальком і свіжим повітрям, де сохнув їхній одяг, а Еміль був із душком.

Місіс Еппл’ярд копирсалася у великій обшарпаній сумці, яка виглядала так, мовби також перетнула цілу Європу, тікаючи із якихось далеких земель (про які Урсула, звісно, нічогісінько не знала). А тоді зітхнула: нарешті знайшла ключі на дні. Мовби відчувши близькість рідного порогу, немовля завовтузилося в Урсули на руках — може, готувалося до перетворення. Воно розплющило очі й доволі сердито поглянуло на світ.

— Дякую, міс Тодд, — сказала місіс Еппл’ярд і взяла свою дитину. — Дуже рада була з вами поговорити.

— Урсула. Називайте мене Урсулою.

Місіс Еппл’ярд завагалася, а тоді майже сором’язливо сказала:

— Ерика. Е-р-и-к-а.

Вони жили по сусідству вже