Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

- А хто друга дівчина?

- Маріса Іжевскі. Ріен переспав з нею третього тижня. Він так само вдавав, що закоханий у неї, у кіно водив, але просив у групі про це не розповідати, тому ніхто не бачив, що між ними стосунки. Це також було частиною плану. А ваші стосунки Рокс виставив напоказ.

Я задумалася, згадала всі зустрічі з Роксом, розмови, поцілунки, милі прощання, листування вечорами. Від того знову захотілося плакати. Для мене все було по-справжньому, я закохувалася у нього з кожним днем дедалі більше. Мені завжди було з ним весело. Я почала почуватися привабливою, бо він мене хотів. А виходить, що все це було грою. Його грою та моїм життям.

Знову плачу.

- А навіщо Ріен мене роздягнув? - Запитую крізь схлипи.

- Щоб Рокс за тебе заступився, і ти почала йому більше довіряти.

- Це спрацювало... Яка я дурна! Я ж повірила, що правда йому подобаюся… Але ви мене попереджали, питали, чи я впевнена в ньому. Я взагалі не бачила каверзи…

- Лаурі, ти ні в чому не винна. Ти унікальна у всьому. Ти дуже гарна, розумна, смілива. Ти привернула їхню увагу, бо була для них недоступною. Ти не повинна відчувати сором чи звинувачувати себе в чомусь. Ти маєш пишатися собою. Ти – єдина незаймана дівчина з дванадцяти у вашій групі.

- Дякую, містере Нотрил, - я розумію, що він мене втішає, виконує роль психолога.

Я підвелася, загорнула себе в простирадло, стала на ноги, оглядаю обстановку. Схоже, ми у спальні. Цілком затишно, навіть красиво.

Мда… Щойно я з викладачем валялася в обіймах на широкому двоспальному ліжку. На мені лише простирадло, навіть трусиків немає, і де вони поділися, я не знаю. А він говорить про гідність і незайманість.

- Де моя сукня?

- Лаурі, що ти задумала? - Він теж підвівся.

- Хочу одягнутися.

- Куди ти зібралася?

- Містере Нотрил, мені час додому, - ухиляюся від прямої відповіді.

- Ти зібралася не додому, я бачу.

- Дякую вам за допомогу, я ніколи не забуду того, що ви для мене зробили, - подивилася в обличчя викладача, а після секундної нерішучості кинулася до його грудей. Обіймаю, погладжую, хочу обхопити його руками повністю, але не дуже виходить, занадто широка у нього спина.

Вийшло щось на кшталт дружніх обіймів, так я хотіла висловити вдячність.

- Лаурі, я тебе нікуди не відпущу. Вже пізно. Ти можеш залишитися у мене, а завтра ти обіцяла провести день зі мною. Разом з Каллі та Джолі. Ти не забула?

Свою сукню я так і не знайшла, обмоталася простирадлом, ніби це і є моє вбрання.

- Так, містере Нотрил, вже субота... Я прийду завтра вранці, ви тільки скажіть, о котрій.

- Лаурі, у такому стані ти нікуди не підеш, - тепер він мене обіймає, але скоріше не для ласки, а щоб стримати при спробі втечі. - Лягай спати тут, я ляжу на дивані. Тобі треба все обміркувати, не варто зараз щось робити. Вихідні пройдуть, стане легше. А в понеділок, як раніше, прийдеш на заняття з високо піднятою головою. Це найкраще рішення для тебе. Проігноруєш усе, що тобі скажуть, усміхнешся, скажеш щось ущипливе, якщо схочеш. Не треба нічого робити.

- Я хочу його побити. Хочу дати йому поміж ніг! Станцювати на його кістках! Хочу вирвати його мерзенний відросток! – у мені закипає злість, кожна фраза звучить дедалі лютіше. – І язик його підлий вирву! Щоб не смів більше нікому плюгаві компліменти робити! Маленькі у мене цицьки! А знаєте, що в нього маленьке? Я всім розповім, хай над ним іржуть!

- Лаурі, заспокойся, гнів пройде. Ти маєш приймати рішення холодним розумом. Послухай, - садить мене на ліжко. Хоча ні… на свої коліна. – Найкращою реакцією з твого боку може бути ігнор. Байдужість. Ти – живе підтвердження того, що він нікчемний. Ти йому не піддалася, хоч він підло тебе домагався. Якщо ти влаштуєш скандал, то тільки покажеш, що тебе це зачепило. Усі обговорюватимуть кожну твою репліку, ти привернеш до себе більше уваги, але не всі тебе підтримають, багато хто засудить, почне насміхатися. Обміркуй все добре. Порадься з тим, кому довіряєш. Якщо хочеш дізнатися жіночу думку, але не можеш говорити про це з мамою, поговори з Алітою. Їй ти можеш довіряти у всьому.

Я потираю кулаки, слухаючи промову викладача. Він мене погладжує, заспокоює, я готова з ним погодитися, але душа вимагає помсти. Чомусь прикро мені в цей момент не за себе, а за всіх дівчат, яких вони образили. Якщо не я, то хто їх провчить? Я маю щось зробити. Але містер Нотрил має рацію, треба все обміркувати. Полізу в бійку – стану посміховиськом. Тим більше, рукоприкладство ніколи не давало хороших результатів.

- Ви маєте рацію, містере Нотрил.

- Ти погоджуєшся, щоб відстав від тебе?

- Ні, я хочу все обміркувати. Але мені правда треба було б з'явитися вдома… Я попередила щодо вечірки, і що в суботу буду зайнята, але ще не було такого, щоб я не ночувала вдома…

- Вже за північ, твої домашні давно сплять. Залишайся тут.

- А де ми взагалі?

Оглядаю кімнату знову. Вона начебто ще не зовсім обжита. Ліжко надто акуратно заправлене, навіть після наших посиденьок на ньому. Мабуть, містер Нотрил дуже любить порядок.