Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

- Поговорим об этом за завтраком.

Слуги почали один за одним забирати верхній одяг після того як усі зайшли в зал. За гетьманом крокувала його дипломатична комісія, а позаду неї Строгий з компанією, гордо тримаючи лодоні на руків’ях шабель.

- Присоединитесь к нам когда пожелаете нужным, - Меншиков повернувся й разом із свитою, знаттю та кількома вартовими направились до масивних білих дверей, що вели до іншої великої зали. Їх було багато.

Залишившись на самоті із своїми людьми й переконавшись про це, Апостол почав запитувати. Запитував багато.

- На якому етапі судовий процес?

Іван Чарниш готовий до відповідей врешті побоявся говорити, але знайшов у собі сили, як важко б це не було.

- Ні на якому, пане гетьмане.

- Як це «Ні на якому», - Голос Апостола видавав гнівне недорозуміння.

- Не дають шансу, знають, що ми хочемо, - Пояснював Генеральний суддя, - Крім того, тут не суд, а вертеп. Бардак, - Оглянувшись завершив Чарниш.

Апостол дуже тривожною й гнівною міною на лиці оглядав присутніх.

- Іване!

- Тут, пане гетьмане.

- Будь готовий стати за свідка, - Сказав Апостол.

Строгий розуміюче схилив голову.

- Зізнатись, пане гетьмане, - Втрутився Дмитро Чорновода, - На цю справу краще б пасував син Глухівського полковника, Яким.

- То будьте готові, панове, любою ціною привести Глондара сюди. За потреби.

Переглядаючи поглядами своїх підлеглих, гетьман бачив понурість й небажання терпіти абсурд, що їх оточував.

- Голови вище, - Мотивуючи говорив Апостол, - Це всього лише гори бюрократії. Не більше. Ми отримаємо своє.

- Отримаємо, пане гетьмане, - Підтвердив Чарниш, - Ми чекали на вас.

- Знаю.

Ще за мить мовчання гетьман запитав.

- Ви снідали?

За кивками голови зрозумів, що так.

- То поїсте ще. Сам я там не всиджу.

Прийоми, бали, сніданки, обіди й вечері завжди супроводжувались в російських палацах неймовірною пишністю й зовсім нерозумною тратою грошей. За одну лише страву, що стояла на столі, можна було купити хату в якомусь російському селі, а за блюдо на якому вона стояла - ціле село.

Всі присутні на сьогоднішньому сніданку були поділені на дві частину столу. По ліву, ближче до каміна, сиділи російські дворяни. По праву - козацька старшина. Меншиков і Апостол сиділи на краях, по центру.

- Вот не припомню, - Дожовуючи салат почав говорити регент, - Когда на Украине последний раз бывал, но что не отнять у Малороссии, так это пейзаж.

Апостол спокійно намазуючи масло на булку, подумав: «Справді, пейзаж вам сподобався»

***

Іван Мазепа передчуваючи жах, що йому доведеться побачити, дрижачою рукою відчинив двері карети. Повільно поставив ногу на сходинку й вийшов.

Передчуття були не брехливі, їх видав запах та їдкий чорний дим навколо.

Зробивши кілька кроків вперед, він побачив перед собою замордоване тіло дівчини, яка лежала у власній крові. Він стояв перед Батурином.

***

- А музыка!, - Із захопленням вигукнула якась придворна леді.

- Музыка!, - Підхопив Меншиков, - Ни грамма тяжести инструментальной, лишь легкость повести!, - Поетично закручував.

- Мы хотели пригласить к себе, господин гетман, настоящего украинского музыканта, из народа, - Панянка звернулася до Апостола, - Но видит Бог, не найдем никак.

- Я допоможу вам з цим, - Апостол підняв погляд, - Найкращого музику, лиш сніг розтане.

- Ой, а язык какой красивый. Этот стиль, - Захоплено продовжила говорити.

«Мова, не язик», - Подумки виправив Апостол.

***

- Чего он чешет?, - Спльовуючи на підлогу викрикнув російський солдат.

Навколо була розруха й кілька вбитих людей. Не кілька, значно більше.

- Чего говоришь спрашиваю!, - Знову закричав солдат.

Чоловік якого прижали в кут його ж будинку, закриваючись руками, тремтів.

- Раз не говоришь, то язык не нужен, - Грізно видав солдат, дістаючи ніж.

***

- Последним моим желанием, - Якийсь пузатий дворянин, якого так і не було представлено, граючись вилкою почав фантазувати, - Было бы увидеть Днепр, эту реку, эту природу, пейзаж. Красота!, - Повертаючись використовувати вилку за значенням.

- Пан гетман!, - Трохи підняв свій тон Меншиков, - За Малороссию!, - Піднімаючи бокал і даючи зрозуміти, що так повинні зробити всі, - За ее пейзажи, язык и красоту под защитой его величества Петра!

Тост було підхоплено зразу, втім Апостол піднімаючи свій бокал, вимовив про себе: «За волю».

Було помітно, що Георгію, та й всій компанії в цілому непривично сидіти за таким столом, чи то вірніше, неприємно. Богдан був готовий заприсягтись, що це через страви, яких тільки очі не бачили, але дивлячись на вартових, які день і ніч стоять біля дверей, було зрозуміло, що не в тому річ. Вони й самі навряд так їдять.

Апостол вже не вперше прийнятий в російському дворі, як і вся його дипломатична комісія, привикли говорити репліки для реплік, тост для тосту, сміх для сміху, словом, всього, що треба, лиш би тебе не повважали не вартим свого титулу. Під час світських бесід було важливо надягати маску, навіть якщо навпроти тебе сидить людина, яку ти готовий власноруч вбити штиком.

- Не хочется говорить о таком за столом, - Почала нову тему жінка, що сиділи біля Меншикова, можливо дружина, - Но очень жаль людей, которых в ту ночь надругали солдаты. Надеюсь вы наказали виновных?

- О, так!, - Відповів Апостол, - Вони отримають своє, ми вже над цим працюємо, - Дивлячись прямісінько в очі Меншикову.

Дипломати робили вигляд, що хліб з рибним паштетом надто смачний, щоб перериватися.

- А загалом, - Гетьман ненароком почав ще іншу тему, - Не відповів на ваше запитання про дорогу, пане регенте.