Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

АСЯ

Прокинулася я вже коли ми приїхали до Києва. Порозбирали свої валізи, речі. На вулиці вже було темно, а годинник показував десяту вечора. За весь тиждень я майже нікого не бачила. Лише Соню, Назара, Даню і Людмилу Олександрівну, тому поговорити з Лізою була змогла лише зараз, коли ще не всі отримали свої валізки. 
-Як ти себе почуваєш? Соня розповіла, що ти хворіла - мовить однокласниця. 
-Вже майже одужала. А ти як? Що нового? - питаю у неї.
-Та нічого. Будинок ледь не спалили, коли хлопці вирішили омлет приготувати. - і посміхається. 
-Ну у нас такого, на щастя, не було - і також посміхаюся. 
-Про що розмовляєте? - підходить до нас Соня 
-Та про все. Ви ж зараз додому? - питає Ліза 
-Ну я так -  відповідаю.
-І я. Куди ж нам іще йти. І ніч вже на дворі. - говорить подруга. 
-Та я чула, що дехто в клуб збирається, того й питаю. 
-Ну я ще не повністю одужала та й втомилася. - кажу і відчуваю, як хтось обводить мою талію. 
-Давай тебе відвезу- чую голос Дані. 
-Та чого тобі вночі їхати взагалі в протилежну сторону? Я сама доберусь. 
-Я чекаю тебе у машині. - забирає мою валізу і йде. 
-А коли це ви так зблизилися?- питає Ліза
-Та недавно. Я побіжу, бо Дані ще додому також їхати. Спишемся ще. На добраніч!- швидко кажу та йду потихеньку за Данею, який вже майже прийшов. 
Коли я вже дійшла, хлопець сидів у машині. Я швидко сідаю і починаю переконувати:
-Дань, вже пізно. Я викличу таксі.  А ти ї..
-Ася. Я тебе відвезу. Будь ласка, не сперечайся - суворо говорить. Він зараз взагалі не такий, яким був у Карпатах. Він злий, напружений. Я більше нічого не говорила, а мовчки пристібнулася ременем безпеки і дивилася у вікно, за яким пропливало вечірнє місто. У вікні я бачила, що Мельник декілька разів дивився в мій бік та тишу ніхто не порушував. 
Як тільки машина зупинилася біля мого під'їзду я відпустила ремінь безпеки і вже потягнулася до ручки, як чую:
-Почекай. Є розмова. - від його слів стало непособі. Зазвичай у фільмах або в книгах після цих слів пари розлучаються. Я зручно сіла і почала слухати. - За мною і батьком почав хтось слідкувати. - почав він, а в мене почав наростати страх. Даня помітив і взяв мою руку в свою - Я не знаю хто це і навіщо це. Але це небезпечно для інших моїх рідних. - він потягнувся до бардачку з якого дістав балончик і ніж - Хай завжди будуть с тобою на всякий випадок. Але все буде добре. Вір мені. - я тремтячими руками забрала речі і кинула у свій маленький рюкзак з яким я всюди. 
-Бережи себе. - кажу пошепки, а очі вже мокріють. 
-Мишка, я кохаю тебе. - я тягнуся до нього і міцно обіймаю. 
-Чому ці слова звучать так, наче ми останній раз бачимося? - і одна сльоза побігла по щоці. 
-Ніколи чуєш! Ніякий це не останній раз. Я обіцяю. - і цілує мене у висок.
За хвилину він дістав мою валізу і доніс її до квартири. 
-Напиши мені, коли будеш вдома. - кажу йому. 
-Добре. 
Цілую його у щоку і заходжу додому.

 Що ж чекає на наших героїв? Чи дійсно з кимось щось станеться? Чи це чийсь жарт? Чекаю  на ваші теорії!

........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................