Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

АСЯ

Місяць потому 

-Ну ти де? У мене вже зуби цокотять від холоду. - чую обурений голос Соні, яка чекає мене біля школи. 
-Та вже підходжу! 
-Що можна було робити так довго? Ми зараз запізнимося. 
-Та я вже тебе бачу. - кажу відхиляючи виклик і швидким кроком наближаюся до подруги, яка топчется то на одній, то на другій нозі. Я до неї підходжу швидко обіймаю і ми йдемо до приміщення. 
-Я тебе більше чекати не буду! - продовжує обурюватися на мене. 
Ми зайшли до роздягальні, де залишили зимові куртки і шапки. 
-Та я проспала. Лягла пізно спати. - ідучи по сходам, де вже немає нікого кажу їй. 
-З Мельником меньше переписуйся і будеш вставати вчасно. 
-Я не..
-Мені в 208 кабінет. Я пішла. Зустрінемося на перерві. - перебиває мене і йде. 
Я поправляю свій наплічник і йду до свого класу. Запізнювалась я на хвилин п'ять. Максимум десять. Перед тим, як зайти я постукала і заглянула до класу. 
-Вибачте за запізнення. Можна? - питаю і вчителя фізики. 
-Так проходьте, Савчук. - говорить суворо. 
Я приходжу до своєї парти, де сидів вже Даня. Після проекту ми вирішили не розсідатися. 
Я сіла за парту. Дістала книгу, зошит, ручку і нарешті змогла видихнути. 
-Обожнюю коли твоє волосся розпущене. - чую шепіт біля вуха. - Все в нормі? Ти запізнилася і зранку на повідомлення не відповідала. - відчуваю як він переплітає наші руки під партою. 
-Я проспала, того і запізнилася - та переводжу на нього свій погляд - Якби ми в ночі спати лягали, а не переписувалися, то встигла б! - його кутик губ піднявся. 
-Ось так буває. Я тобі заважаю спати. Ти мене доводиш до стану, що я в лікарню кожен тиждень ходжу. Одна біда. - я знову піднімаю свій злий погляд, тому що він так і не можу забути, як я з переляку бризнула йому в очі речовину з балончику. 
-Я не хотіла - бормочу собі під носа. 
-Ти, до речі, з тієї події так і не виповнила обіцянку. 
-І що ж ви хочете, пане Мельнику? - питаю
-Побачення. - говорить коротко і повертається до уроку. 
Перший урок у нас затримали, тому з Сонею ми зустрілися лише після другого уроку у їдальні. Кожен день у нашій їдальні на полицях майже пусто і ми намагаємося хоч якось прибігли першими і щось прихопити. Тому коли я підходила до столика, де ми зазвичай їмо, то на столі лежали бутерброди, які кричали, що сьогодні ми не помремо з голоду. 
-Ася, - напружено починає говорити до мене подруга коли я сідаю на стільчик проти неї - Тут тобі записка. - і простягає маленький шматочок паперу. Я беру його і читаю про себе написане: “Моя Асю, ще трохи зачекай. І все буде добре”. Я піднімаю погляд на Соню. 
-Це жарт? - питаю
-Я пришла тут оце лежить. Я думаю, ну гляну, що воно таке. 
-А хто клав, не бачила? - у відповідь вона лише похитала головою. - І що робити? - знову перечитуючи слово питаю. 
-Нарешті я тебе знайшов, -  чую позаду знайомий голос - Швидко ти втекла з класу. - і Мельник сідає на стілець, що знаходився біля мене. Я згадую про записку в своїх руках і швидко її закидую до рюкзаку. - Ти якась бліда? Все добре? - питає тривожно. 
-Так. Все добре - і натягую посмішку. 
-Я відійду на хвилинку - говорить Соня і покидає їдальню. 
-Ася, я маю зараз до Єгора з'їздити і.. 
-Ти знову будеш ризикувати життям? - перебиваю його.
-Ти навіть не дослухала. Мені свої речі  забрати з будинку, де я перебував інколи. Йому треба знайти когось іншого і поселити. - бере мою холодну руку в свою теплу і продовжує - Сходимо в кіно на комедію? Ми так мало проводимо час разом. 
-Я згодна. І я дійсно рада, що ти кинув ту справу. 
На деякий момент між нами повисла тиша. 
-Давай я тебе до дверей проведу. Тим паче, у нас фізкультура, а там спортзал поряд. 
-Пішли. 
Як тільки но я підвелася з стільця у мене запаморочилася голова і я одразу схопилася за руку Дані. Він побачив мій стан і притримав за талію. 
-Ти як? - питає стривожено. 
-Нормально - кліпаючи очима відповідаю. 
-Давай в медпункт або..
-Ні. Таке буває, ти ж знаєш. Зараз вип'ю пігулку і все буде добре. - перебиваю і  піднімаю на нього погляд і посміхаюся. Він зі мною зовсім інакший. Іноді смішно дивитися на його розгублене обличчя, коли на людях він постійно впевнений і поглядом вбиває. 
-Я тебе змушу поїхати до лікаря! 
-Все. Пішли. Я на урок запізнюсь!
Весь час, який ми йшли жоден не сказав ні слова. По коридору постійно галас і почути щось майже не можливо. Але йти і відчувати його руку в своїй замінює будь-які слова. І от коли ми вже забрали його куртку і стоїмо біля дверей, які ведуть на вихід, не хочу відпускати Мельника. Мені ще три уроки самій сидіти. 
-Я тебе о п'ятій вечора заберу, прогуляємося. - цілує мене у щоку і покидає приміщення. Я розгублена, швидко збираю думки докупи і йду до спортзалу. 

ДАНЯ

-Кидаєш мене, коли ми можемо стільки грошей заробити. Мельник, ти мене підставляєш! - вже коли був на місці і забирав свої речі. 
-Я скоро буду навчатися у вищому навчальному закладі і у мене не буде на це часу. Але дякую тобі, що навчив всьому. Дякую за досвід - і міцно тисну йому руку. Він дійсно мене врятув. 
-Іди вже. Забирай речі, бо скоро інший буде тут заробляти великі гроші. - говорить обурено і йде. 
Я заходжу до будинку, де святкував свої перегони, де кубки ставив, які отримував. Єгор навіть, щоб духовної сили дати дипломи виписував. Від цих спогадів стає водночас так добре і погано. Тут я з Назаром інколи і на гітарах грали, і пісні писали. Я тут навіть жив. 
За хвилин двадцять я зібрав свої речі і вийшов з будинку. Я мав ключі, які одразу пішов віддавати Єгору, якого міг знайти лише в барі. Як тільки увійшов до нього побачив свого тренера і досить сильного чоловіка поряд. Підійшов до них, і коли побачив лице, тієї людини, я застив. 
-О, які люди! - вигукує Вул і б'є мене по плечу. 
-Тепер Даню, займе твоє місце він. - говорит Єгор. - Сподіваюсь, тебе я більше не побачу. -Сподіваюсь, ти зрозумієш, яку помилку зробив, взявши його. - кажу йому і виходжу звідси. Він дійсно ризикував. Вул був у сильнішого за Єгора і відсоток, що чоловік буде його заводити в мінус був дуже високим. Я впевнений, що тут щось не так. В мені шкода Єгора, який втратить все і не матиме змоги годувати свою сім'ю. Я направився до авто, і не встиг увімкнути сигналізацію, як чую постріл і відчуваю різкий біль у зоні плеча. Різко повертаюсь і бачу силует, який віддаляється.