Читати книгу - "Печать долі, Марі-Анна Харт"

— Алано… — її голос був сповнений тепла й полегшення. — Доню…

Алана відчула, як її серце стиснулося від знайомого запаху трав і магії, від ніжності дотиків, яких їй так не вистачало. Вона втиснулася в обійми Друени, закриваючи очі. Сльози без дозволу покотилися щоками.

— Ти вдома, — прошепотіла Друена, легенько проводячи пальцями по її волоссю, як робила це в дитинстві.

— Я так скучила, — здавленим голосом відповіла Алана.

— Я теж, моя дівчинко.

Вони стояли так ще кілька хвилин, не в силах відпустити одна одну. Друена відсторонилася першою, уважно оглянувши Алану.

— Ти схудла… І виглядаєш втомленою.

Алана лише тихо зітхнула, не знаючи, що відповісти.

— Заходь, не стій на порозі, — лагідно промовила Друена, беручи її за руку.

Алана зробила крок у дім, і її огорнуло відчуття спокою. Тут усе залишилося таким, як вона пам’ятала: запах висушених трав, тепло вогнища, старі, але такі рідні меблі.

— Розкажи мені все, — тихо сказала Друена, дивлячись на неї з турботою.

Алані знову захотілося розплакатися, але вона лише глибоко вдихнула і сіла за стіл. Вона не знала, з чого почати.

Друена сіла навпроти, схрестивши руки на столі, і терпляче чекала, поки Алана збере думки докупи. У її погляді не було ні осуду, ні роздратування — лише турбота й розуміння.

— Я… не знаю, з чого почати, — нарешті прошепотіла Алана, опустивши очі на свої сплетені пальці.

— Почни з того, що тебе найбільше тривожить, — м’яко відповіла Друена.

Алана ковтнула клубок у горлі й нарешті зважилася:

— Я не знаю, що робити. Я почуваюся, наче застрягла між двома світами. Кайден… він не робить мені зла, він навіть намагається бути добрим. Але я не можу змусити себе прийняти все це. Не можу просто забути, як усе сталося…

Друена уважно слухала, не перебиваючи.

— Я мрію про втечу, — зізналася Алана. — Але що далі? Я не зможу сховатися від його зграї, він усе одно знайде мене. І… і найгірше, що частина мене не хоче тікати.

Ці слова вилетіли з її вуст раніше, ніж вона встигла їх осмислити. Вона затнулась, усвідомлюючи, що тільки-но відкрила найглибшу правду, яку боялася прийняти.

Друена трохи нахилила голову, ніби намагаючись зрозуміти її почуття ще краще.

— Це тому, що ти прив’язалася до нього?

— Я не знаю! — роздратовано вигукнула Алана, різко підводячи голову. — Він зробив мене своєю дружиною без мого дозволу. Він наклав мітку, не питаючи. Але водночас він дав мені свободу, настільки, наскільки міг. Я не розумію його!

— І це тебе лякає, — тихо сказала Друена.

Алана різко видихнула, відчуваючи, як її накриває хвиля нових емоцій.

— Так.

Друена обережно поклала руку поверх її долоні.

— Тобі не потрібно приймати рішення прямо зараз, доню. Ти маєш право сумніватися, маєш право боятися. Але запитай себе: чого ти хочеш насправді? Не що правильно чи що очікують інші. А саме ти.

Алана задумалася, але відповіді в її серці все ще не було.

Друена не тиснула, даючи Алані час осмислити все. Вона лише легенько стиснула її руку, даруючи тепло та підтримку.

— Якби все було інакше… Якби ти могла сама обирати, що б ти зробила? — запитала вона.

Алана на мить замислилася. Що вона справді хоче? Втекти? Забути про все це? Чи, можливо, вона боїться не самого шлюбу, а того, що він змінює її?

— Я не знаю, — знову повторила вона.

Друена усміхнулася, ніби вже очікувала таку відповідь.

— Тоді дозволь собі трохи більше часу, — сказала вона. — Але не бійся своїх почуттів. Вони можуть здивувати тебе.

Алана кивнула, хоча її думки ще були хаотичними. Вона хотіла б просто відкинути все і жити так, як раніше. Але, можливо, дороги назад уже не було.

— А тепер ходімо, — піднялася Друена. — Я приготую твій улюблений чай. Тобі потрібно розслабитися.

Алана вдячно зітхнула і пішла за нею на кухню. Можливо, хоча б на мить вона зможе відволіктися від цього нескінченного потоку думок.

В кухні пахло чимось рідним і затишним – трав’яний чай із медом наповнював простір легким ароматом спокою. Друена налила напій у дві чашки й поставила одну перед Аланою.

— Ти виглядаєш виснаженою, — сказала вона, уважно дивлячись на дівчину.

— Останнім часом я майже не сплю, — зізналася Алана, обхоплюючи чашку долонями. Тепло пробігло по її пальцях, змушуючи трохи розслабитися.

— Я здогадувалася, — тихо відповіла Друена. — Сумніви і страхи виснажують більше, ніж будь-яка фізична робота.

Алана мовчки кивнула.

— Ти знаєш, я не хочу нав’язувати тобі своєї думки, — продовжила Друена. — Але я бачила, як на тебе дивиться Кайден. Він не просто так привіз тебе сюди. Він міг би тримати тебе під замком, змушувати коритися, але він цього не робить.