Читати книгу - "Метаморфози"

40 Потім вітрила напнув, і поплив собі морем без мене,

41 Й мужем для іншої став, а Медея щоб те не помстила?

42 Хай на таке він наважиться, іншій віддасть перевагу,—

43 Сплатить, невдячний, життям. А проте, не такого він серця,

44 Виглядом, постаттю він не такий, щоби я хвилювалась

45 Тим, що одурить мене, що забуде мою допомогу.

46 Поки що хай присягається він, хай боги те почують —

47 Їх я покличу за свідків. Твій страх — без причини. Тож годі

48 Далі баритись! Довічним Ясон боржником твоїм стане.

49 Факели шлюбні запалить тобі, й у містах пеласгійських

50 Будуть тебе, — їх мужів рятівницю, жінки прославляти.

51 Значить, і брата, й сестру, й свого батька, й богів свого краю

52 Як і сам край свій, подавшись на вітряне море, покину?

53 Батько, щоправда, не пестить мене; не ласкава й вітчизна.

54 Брат ще малий; у сестриці — таке ж, як і в мене бажання.

55 Бог над богами — в мені. Не багато я втрачу, набуду ж —

56 Досить: ахейцям юнацтво зберігши, там буду в пошані,

57 Кращі пізнаю оселі й міста, що їх слава сягнула

58 Й наших країв, і мистецтва сторін тих, і їхні звичаї.

59 Стане моїм Есонід — і нікому нізащо на світі

60 Не відступлю його. Скажуть: «Богам вона мила й щаслива

61 За чоловіком таким!» — і зірок головою торкнуся.

62 Хай повідають, що там десь у морі зіткнутися можуть

63 Скелі, що грізна Харібда то втягне в нутро своє воду,

64 То її вихлюпне знов; що оточена дикими псами

65 Скілла — напасниця гавкає, люта, з глибин сіцілійських,—

66 Я до любові своєї однак, до Ясона, припавши,

67 Сміло пливтиму, про страх позабувши. Та вже коли й буду

68 В морі боятись чогось, то боятимусь тільки за мужа.

69 Вже й про заміжжя згадала… Красиві слова, та за ними

70 Блуд свій ховаєш, Медеє. Поглянь, до якого безчестя

71 Ти вже близька. Відсахнися ж од злочину, поки не пізно!».

72 Мовила — й знов перед нею постали цнотливість, і чесність,

73 І до вітчизни любов. Утікать довелось Купідону.

74 Йде вона до вікових олтарів Персеїди Гекати.

75 В тінистім гаї вони посеред непрохідного лісу.

76 Вже вона знову стійка, вже відкинутий жар не діймає.

77 Та, лиш зустрівсь Есонід, — і вогонь палахкоче у грудях.

78 Лиця рум'янцем густим узялись, обдало її знову

79 Жаром. Як іскра під подувом вітру зажевріє часом,

80 Хоч непомітна, дрібна, хоч під попелом ледве що тліла,

81 Й полум'ям знову стає, і вбивається в силу колишню,

82 Так і любов, що пригасла, сказати б, захиріла зовсім,—

83 Щойно Ясон появивсь, — на сам вид його знов запалала.

84 Трапилось так, що в цей день Есонід, як ніколи ще досі,

85 Вродою сяяв: усяк оправдав би закохану в нього.

86 Дивиться, й диво бере її: так, наче вперше сьогодні

87 Бачить обличчя його. Видається шаленій, що й справді —

88 Бог перед нею, і спраглих очей відвернути не може.

89 Ще як розмову завів, їй правицю подавши, й ласкаво

90 По допомогу звернувсь мандрівець, обіцяючи стати

91 Мужем її,— у сльозах йому ось що сказала Медея:

92 «Бачу, на що нині йду. Та не те, що не відаю правди,

93 Губить мене, а любов. Урятує життя тобі, гостю,

94 Дар мій, але присягнися цим гаєм священним, що в ньому

95 Править обряд свій богиня трилика, й майбутнього тестя

96 Батьком, що світ озирає довкіл і ділами своїми,

97 Й тим, задля чого життям своїм важиш». — Ясон присягає.

98 Вірить Медея, і вже він узяв чарівне в неї зілля,

99 Вивідав силу його й задоволений в дім повернувся.

100 Зранку наступного дня, лиш Аврора зірки погасила,

101 Став напливати народ на священне Мавортове поле,

102 Пагорби всі обліпив. Посередині — владар на троні

103 Пурпуром сяє; в руці його — берло слонової кості.

104 Вже в міднорогих биків через їх адамантові ніздрі

105 Струменем вирвавсь вогонь — і зелені, в росинках ще, трави

106 Никнуть, рудіють під ним. Так сичить у печі, заклубившись,

107 Полум'я. Так червоніють цеглини й дедалі палкішим

108 Жаром виповнюють піч, коли їх окропити водою.

109 Так от, шукаючи виходу, в грудях биків, у гортані

110 Хижий вогонь клекотить. Та хоробрий нащадок Есона

111 Йде їм назустріч. Вони ж віддаля повернули до нього

112 Морди жахливі й залізом блискучим закінчені роги.

113 Землю копитом роздвоєним б'ють, підійнявши пилюку.

114 Димом і риком страшним, наче громом, виповнюють поле.

115 Острах мінійців обняв. А Ясон приступає безпечно

116 До вогнедишних биків (аж таку мало силу те зілля!).

117 Ось він підгруддя обвислі правицею гладить і сміло

118 Гонить биків під ярмо — вони тягнуть, покірні, важкого

119 Плуга і твердь, у котру ще леміш не заглиблювавсь, орють.

120 Колхів — диво бере, а Ясона мінійці вітають,

121 Криком його підбадьорюють. Ось він виймає з шолома

122 Мідного змієві зуби й у зорану землю їх сипле.

123 М'якне насіння в ріллі. На