Читати книгу - "Лабіринт біля моря"

hic, quem dico, Consanus, cum in illo numéro civium Romanorum ab isto in vincla coniectus esset et nescio qua ratione clam e lautumiis profugisset Messanamque venisset, qui tam prope iam Italiam et moenia Reginorum, civium Romanorum, videret et ex illo metu mortis ac tenebris quasi luce libertatis et odore aliquo legum recreatus revixisset, loqui Messanae et queri coepit se civem Romanum in vincla coniectum, sibi recta iter esse Romam, Verri se praesto advenienti futurum (лат.) — «Той Ґавій із Коси, про якого кажу, коли його разом із іншими в кайдани закували, не знаю яким чином вислизнув потаємно з Копальні й до Мессіни прибув. Побачивши, як близько Італія і мури Реґії, від страху смерті він охолов. Вийшовши з темниці, наче світлом свободи протвережений, наче подмухом прав овіяний, він знову віджив. У Мессіні він почав говорити і скаржитися, що будучи римським громадянином, був укинутий до в’язниці, що прямує просто до Риму, і там на прибуваючого Верреса буде чекати» (Ціцерон, Промова проти Берреса). ">[65] Ух!

І тоді ми кружляли над тими текстами, як зграя заблуканих птахів, видзьобуючи підмет, присудок, а відтак додатки, доповнення й обставини. Зі жмені додаткових речень ми вилускували головне, узгоджували часи згідно з consecutio temporum[66] і винятками з consecutio temporum. Лінивіші користувалися посібниками з підказками, але це зазвичай закінчувалося фатально (гірше, ніж поганою оцінкою — ганьбою), позаяк Ґжесьові зовсім не йшлося про гладкий переклад, він вимагав зусилля в пізнанні духу мови та її внутрішньої архітектури. Той, хто перекладав занадто гладко, проте не вмів пояснити граматичної конструкції, сам себе викривав, що користується чужою працею, і з кандидатів у громадяни Риму неминуче спадав у шереги рабів. Щоб запобігти цьому, ми писали на полях наших текстів нотатки: «accusativus cum infinitivo, ablativus absolutus, gerundium…[67]», що мало б нас урятувати від підступних запитань. Марно. Наш професор нищив шпаргалки, стирав усілякі допоміжні нотатки в наших книжках велетенською гумкою і просто вимагав, щоб ми мали латину в крові.

У ті часи ніхто (чи майже ніхто) з поважних людей не підважував доцільності вивчення класичних мов у школі. Ніхто також не обіцяв нам матеріальної користі від читання Платона чи Сенеки в оригіналі. То було звичайне тренування мислення, а також закваска характеру, позаяк ми борюкалися зі складними проблемами, і я досі не знаю, бо ніхто того не довів, чи не краще це, ніж розв’язування лінійних рівнянь.

Наших педагогів, а Ґжесьо був тут класичним прикладом, не зваблювали новинки фройдівської школи, і вони не звертали найменшої уваги на те, чи вирощують у нас комплекси, чи ні. Мабуть, вони чинили слушно. Жорстокість школи готувала до жорстокого життя. А пізніше виявилося, що комплекси є цінною річчю і збагачують внутрішнє життя.

Отож, ми навчалися латинської мови у Ґжеся. Як? У муках. У класі панувала майже військова дисципліна, а двійки сипалися наче з рукава. Коли атмосфера ставала нестерпною, наш професор-центуріон підводив нас із лав і дозволяв на все горло репетувати (аби лиш латинською мовою), найчастіше, «Ave, Caesar, morituri te salutant[68]», тож ми кричали і, єднаючись у цьому крикові, долали страх і слабкість духу.

Однією з підстав римської могутності та її головним гарантом була римська армія. Її порівнювали з серцем чи хребтом імперії. Справді, то була військова сила, яка не мала собі рівних у тогочасному світі, і важко знайти подібну армію в пізнішій історії. Тому варто застановитися, в чому полягала таємниця її успіхів. Але перш ніж ми спробуємо відповісти на це запитання, повернімося ще ненадовго до легіонів у Британії.

Сили римських загарбників у 43 році складалися, як ми вже сказали, з чотирьох легіонів, два наступні висадилися на острові пізніше. Як довго окремі легіони зоставались у Британії і де варто шукати їхні головні пункти концентрації?

II Августа (легіон так називався, бо постав за часів імператора Августа) квартирував спершу в Глочестері (Ґлеві), проте в 71 році у зв’язку з наступом на заході був переведений до фортеці Керлон (Іска) на півдні Валлії, де залишався до кінця III століття. Після реорганізації війська за часів Діоклетіана він був частково переведений на шотландське узбережжя і квартирував у фортеці Річборо (Рутупіе) неподалік від сучасного Сендвіча в графстві Кент.

IX Іспана (переведений з Іспанії, звідси й назва) до 71 Року перебував у фортеці Лінколн (Лінд), відтак далі на північ у Йорку (Ебокар) — головному римському осідку на острові, де перебували кесарі під час візитів до Британії. Близько 120 року після Р.Х. той легіон був відкликаний і замінений на VI Віктрікс, який зостався в Йорку аж до кінця окупації.

XIV Ґеміна (Близнюк — мабуть, сплав двох легіонів) залишається на острові до 70 року, після чого його перевели до Германії.

XX Валерія гіпотетично спершу квартирував у Ґлочестері, близько 78 року був перекинутий до Честера (Дева) у Валлії. Його доля достеменно не відома. Найімовірніше, його відкликали наприкінці IV століття для оборони північних кордонів імперії.

II Адіутрікс (утворений кесарем Веспасіаном на узбережжі Адріатики як резервний легіон) прибув до Британії в 71 році та зайняв фортецю Лінколн (покинуту IX легіоном); пізніше його перемістили до Честера; відкликаний у 86 році на Дунай. Усе це було сказано для того, щоб стерти з уяви традиційний образ легіонів, які нерухомо застигли на кордонах імперії.

Величезні території Римської імперії (за Адріана 3 340 000 км2), суходільний кордон, який розтягнувся на 10 тисяч кілометрів, війни та завоювання можуть зродити припущення, що Рим був військовою державою, де кожен другий громадянин перебував під прапорами чи працював для армії. Це припущення помилкове.