Читати книгу - "Слово після страти"

Гусли сутінки. Враз по всьому периметру дротяної загорожі спалахнули тисячі сліпучих вогнів. То ввімкнули прожектори на сторожових вишках й електричні лампи на стовпах. З відчаєм невідривно дивився я на яскраво освітлену густу огорожу з колючого дроту, по якому проходив струм високої напруги…

Зловісне слово Аусшвітц я вперше почув у краківській тюрмі від Казимира. Він розповів, що Аусшвітц — це кодова назва старанно засекреченого табору поблизу польського міста Освенцім, табору, в якому безслідно зникають десятки і сотні тисяч в'язнів. «За цим незрозумілим словом, — стишив голос Казимир, — криється якась жахлива таємниця гестапо. Її ще нікому не вдалося розгадати, бо Аусшвітц свідків не залишає. Навіть есесівці в розмові між собою вимовляють це слово пошепки».

Звідки ж узялося це незрозуміле слово і що воно означає?

Керівні фашистські бонзи і зокрема Гітлер полюбляли всілякі таємничі символи, паролі, містичні знаки, рідкісні афоризми, якими вони зашифровували свої розбійницькі плани, операції, кампанії тощо. Гітлер видавав себе за знавця історії, він любив жонглювати афоризмами або висловлюваннями видатних державних і військових діячів минулого. Часто-густо під впливом несподіваних імпульсів він придумував таємничі кодові назви для військових або політичних операцій. Так, наприклад, коли Гітлеру показали перший зразок нового пістолета, він раптом згадав відомий афоризм Юлія Цезаря «Si vis pacem, para bellum»[40] і в задумі кілька разів повторив останні два слова афоризму, які по латині читаються «пара белум», після чого наказав новий зразок пістолета назвати парабелумом.

Подібних прикладів можна навести чимало. Гітлера старалися мавпувати його сатрапи, зокрема Гіммлер. Коли навесні 1940 року заклали «перший камінь» майбутнього Освенціму, рейхсфюрер СС довго роздумував, як назвати новий табір, котрий і за своїми розмірами і значенням у недалекому майбутньому мав перевершити всі існуючі і запроектовані табори. Слід відзначити, що, до захоплення фашистами влади, в Німеччині було всього три концтабори з невеликою кількістю в'язнів; навесні 1940 року їх було вже кількасот, а напередодні краху Третього рейху налічувалося дві тисячі з загальною кількістю в'язнів понад п'ять мільйонів чоловік, громадян тридцяти семи країн. Як було доведено на Нюрнберзькому процесі, в цих таборах за період їх існування гітлерівці знищили дванадцять мільйонів чоловік. Це один з найтяжчих злочинів німецького фашизму.

Серед двох тисяч концтаборів фашистської Німеччини Освенцімський мав бути найбільший, йому відводилася особлива роль у кровожерних гітлерівських планах винищення цілих народів. Цей табір був улюбленим дітищем Гіммлера. Ось чому він сам придумав йому назву — Аусшвітц.

В ті часи на всіх німецьких верстатах і рубильниках були такі основні кнопки або стрілки: червона з написом «айн» (скорочено від німецького «айншальтен» — вмикати) показувала порядок вмикання, і синя з написом «аус» (скорочено від німецького «аусшальтен» — вимикати) показувала порядок вимикання верстата, агрегату, мережі тощо. Слово «аусгештальтет» — вимкнутий, може означати й «ізольований», а в ширшому значенні — «ізольований від усіх». І нарешті «ausschlissen» — вимикати, ізолювати від суспільства. Через це Гіммлер вирішив, що скорочення «аус» цілком підходяще для кодової назви нового табору. Та оскільки воно могло прижитися як кодова назва багатьох подібних таборів смерті, це неминуче призвело б до плутанини.

Подивившись на карту Польщі, Гіммлер помітив, що. назви багатьох населених пунктів у районі Освенціма закінчуються на «вітц» — Катовітц, Свентаховітц, Мисловітц, Мановітц, Глейвітц тощо. Тоді він з'єднав «аус» з «вітц». Буква «ш» ввійшла всередину як з'єднувальна, щоб зручніше було вимовляти. Так народилося слово «Аусшвітц», яке до того не фігурувало в жодній мові.

У розмовах між собою нацисти називали Освенцімський табір «ферніхтунгслагер», тобто табір знищення, а в документах фігурувала кодова назва «ФЛ Аусшвітц».

Після війни в газетах писали спершу «Аусвітц», потім «Аусшвіц», «Аушвітц» і, нарешті, «Аушвіц», хоч, як бачимо, правильна назва «Аусшвітц», як у всіх документах.

Таким чином, у свідомості есесівців слово «Аусшвітц» мало асоціюватися з поняттям «вимкнутий», «ізольований» і з вказівкою на місце ізоляції, в даному разі — Польщу. Згодом Аусшвітц стали називати просто Освенцімом за назвою невеликого польського містечка, яке було поблизу центрального табору.

Таємницю Аусшвітцу розгадали в 1944 році. Уже тоді світ дізнався про існування цієї страхітливої фабрики смерті — і дізнався завдяки героїчним зусиллям Освенцімських підпільників-антифашистів, учасників руху Опору. Чеська патріотка архітектор Віра Фолтінова, ризикуючи життям, винесла з будівельної контори центрального Освенціму робочі креслення таборів та крематоріїв разом із картою розташування всього комбінату смерті. При цьому їй допомагали уродженець Праги Ота Краус (Освенцімський номер 73046) та Еріх Кулка, родом із Всетіна (Освенцімський номер 73043)[41]. Документи потрапили в надійні руки польських і чеських партизанів. Пізніше їх передали командуванню Радянської Армії і після війни демонстрували на Нюрнберзькому процесі як речові докази.

27 січня 1945 року раптовим ударом частини Радянської Армії визволили місто Освенцім, захопили табори, врятувавши 2819 чудом уцілілих в'язнів. Усього 2819! І це з п'яти мільйонів чоловік, яких протягом п'яти років перемолов ОсвенцімІ Правда, перед тим гітлерівці вивезли кілька тисяч в інші табори, але там їх майже всіх знищили. Тільки одиницям пощастило вижити і повернутися на батьківщину.

Серед цих щасливців був і я. Відтоді минуло понад двадцять п'ять