BooksUkraine.com » Публіцистика » Слово після страти 📚 - Українською

Читати книгу - "Слово після страти"

151
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Слово після страти" автора Вадим Григорович Бойко. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 136
Перейти на сторінку:
років. Багатьох уже немає в живих. Нині слова «колишній Освенцімський в'язень» звучать майже фантастично. Мені й досі не віриться, що я виповз із газової камери цього пекла…

Що ж являв собою Освенцімський табір?

Це був величезний комбінат, до якого входило двадцять дев'ять концентраційних таборів особливого режиму.

У вересні 1939 року гітлерівські орди окупували Польщу. Слідом за вермахтом на польські землі хлинули загони СС, СД, жандармерії і поліції, усякі ейнзацгрупи і зондеркоманди — підрозділи і частини особливого призначення, на які покладалося завдання вогнем і мечем утвердити «новий лад» на завойованих землях.

Численні спеціальні комісії вивчали захоплені території. Особливу увагу вони приділили району Освенціма. Перед однією з комісій Гіммлер поставив завдання дати вичерпні рекомендації щодо можливості створення в районі Освенціма великого концентраційного табору, який у майбутньому мав відіграти вирішальну роль у здійсненні божевільних планів Гітлера — знищити цілі народи.

Спершу ідея створення такого табору народилася в управлінні головнокомандуючого військами СС і поліцією, яке в той час перебувало в Бреслау. Очолював його групенфюрер СС Еріх фон дем Бах-Зелевські. Його заступником був оберфюрер СС, інспектор гестапо Віганд. Останній пропонував створити величезний концентраційний табір особливого режиму з метою «проведення грунтовної санітарної чистки генерал-губернаторства й особливо Сілезії». Інакше кажучи, з метою суворої ізоляції і знищення всіх «небезпечних і небажаних елементів» на окупованих польських землях. Цілком зрозуміло, що під «небезпечними й небажаними елементами» малися на увазі всі, хто чинив опір кривавому «новому порядку» або міг чинити такий опір в майбутньому.

Ідея Баха-Зелевські і Віганда сподобалася Гіммлеру, який вирішив зробити її глобальною: в майбутньому таборі знищувати не лише «небезпечні й небажані елементи», але й цілі народи, віднесені маніяком Гітлером до «нижчої раси».

Членом однієї з інспекційних комісій, яка оглядала і вивчала район Освенціма, був тодішній комендант концентраційного табору в Заксенхаузені Рудольф Гесс. Його вважали зразковим нацистом і крупним спеціалістом з «концентраційних справ». До нього благоволив сам Гіммлер. Через те, видаючи у квітні 1940 року наказ про створення концтабору знищення Аусшвітц, Гіммлер призначив його комендантом Рудольфа Гесса.

20 травня того ж року в Освенцім із Заксенхаузена прибула група есесівців та капо на чолі із своїм шефом Рудольфом Гессом, а вже 14 червня з Польщі привезли перших 728 політв'язнів. Перед ними виступив Гесс. У своїй промові він, зокрема, заявив: «Ви прибули в концентраційний табір особливого режиму. Звідси є тільки один вихід на волю — через трубу крематорію». Слід сказати, що Гесс не відзначався красномовністю, хоча й любив виступати перед в'язнями. Свої «привітальні» промови, які складалися з кількох зазубрених цинічних речень, він незмінно закінчував вищенаведеною фразою.

У тому ж 1940 році збудували перший крематорій. Невдовзі в Освенцім почали прибувати переповнені людьми ешелони з усіх кінців Європи. На їхніх кістках розширювався і розбудовувався величезний табір, під який згодом відвели сорок квадратних кілометрів площі. Ще в 1940 році з навколишніх сіл Бабіце, Буди, Райско, Бжезінка, Брошковіце, Пляви, Гермезее та інших гітлерівці виселили всіх мешканців. На їхньому місці, наче гриби після дощу, виростали філіали табору. До кінця 1944 року їх уже нараховувалося 29, причому кожен із філіалів у свою чергу обростав дрібнішими філіалами, число яких іноді доходило до кількох десятків. Так, наприклад, Освенцім-ІІІ, або, як його називали, Буна, мав 39 власних філіалів, розкиданих по всій Сілезії. Освенцім став схожий на велетенську ракову пухлину, від якої увсібіч розходилися метастази.

На час мого прибуття це вже був величезний концтабір, що складався з трьох відділень.

Освенцім-І — центральний табір концерну. Тут містилися есесівський гарнізон у складі двадцяти п'яти тисяч чоловік, головна канцелярія, центр гестапо, заводи і фабрики, які обслуговували німецьку армію. В ньому постійно перебувало від 25 до 50 тисяч в'язнів. На місце тих, хто гинув, щодня прибувало поповнення. В Освенцімі-І цілодобово працював один крематорій, що позначався цифрою І.

Освенцім-ІІ побудований за два кілометри від центрального табору на місці польського села Бжезінка. Звідси пішла і його німецька назва — Біркенау. Основним завданням цього табору було масове знищення в'язнів у газових камерах з наступним спаленням у крематоріях. Йому підлягали дрібніші, так звані «трудові» табори: сільськогосподарський — Буда, птахівницький — Гермезее, овочівницький — Райско і хімічні лабораторії. В Освенцімі-ІІ постійно утримувалося від 125 до 250 тисяч в'язнів. Тут цілодобово працювало чотири крематорії. В документах табірної адміністрації і канцелярії Гіммлера вони значилися під цифрами II, III, IV, V. У цих крематоріях було тридцять шість печей для спалювання трупів і вісім газових камер. У найбільших крематоріях — II і III — газові камери були під землею, а в крематоріях IV і V — на поверхні землі. Крім восьми газових камер, за межами табору були ще два бункери, пристосовані під газові камери. Вони називалися бункер IV і бункер V.

Освенцім-ІІ (Біркенау) будували за останнім словом техніки. Тут було велике, чудово обладнане містечко для адміністрації та есесівського гарнізону. Судячи з водокачки, розрахованої на задоволення потреб у воді великого міста, містечко мало рости й далі. Про це свідчила і величезна очисна станція, де перероблялися нечистоти, які ішли потім на удобрювання полів сільськогосподарських таборів. Гордістю адміністрації Освенціму-ІІ була величезна псарня, в якій навчали кількасот сторожових псів. Вгледівши людину в смугастій формі, люті вовкодави шаленіли.

Освенцім-ІІІ (або Буна) був концтабором, в'язні якого працювали на будівництві промислових підприємств по виробництву синтетичного каучуку і бензину в Мановіцях. Йому підлягали також дрібніші табори при вугільних шахтах у Фюрстенбурзі, Кенігсхютте, Явишовіцях, Голешові. Восени 1944 року в Гливіцях, Гінденбурзі, Блехгаммері, Гейдебреці та в інших місцях були створені нові табори — філіали Освенціму-ІІІ.

Ще задовго до війни гітлерівці до найменших деталей розробили план страхітливого і нечуваного за масштабами злочину — знищення мільйонів людей з допомогою найновіших досягнень науки й техніки. Про це свідчить технічна документація будівництва крематоріїв. Хоча крематорій І спорудили в кінці 1940 року, а крематорії II, III, IV і V у кінці 1942 року, на технічних кресленнях, які зберігалися в будівельній конторі центрального табору, стояла

1 ... 55 56 57 ... 136
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слово після страти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Слово після страти"