Читати книгу - "Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко"

— Чого ж мені у монастир іти, коли Кашуба тут живе.

— Тут його немає. І не буде. Отак. Бувай здоров.

Марфа махнула рукою, повернулася, пішла в хату.

— Заждіть!

— Ну?

— А ви не можете одержати листа і ці шістсот карбованців?

— Не мої ж гроші, голова!

— А ви їх передасте Кашубі.

— Дурниці кажеш. Однеси Філадельфії ці гроші, вона їх любить. Заради них і в монастир пішла.

— Не понесу. Не родичка вона Петру Кашубі.

— Іди собі, іди!

Гойда не міг піти, не дізнавшись про головне.

— Що ж мені робити? Як знайти вашого чоловіка? Тітонько, а друзі у вашого Петра є?

— Хто з таким дружитиме?

— Не може ж чоловік без друга обійтись.

— Один дружок у нього, такий же безпутний. З контрабандою колись в Одесу шастали.

— Це ж хто?

— Один одного вартий. На обох тавра ніде ставити, а приндяться, благородних та чесних удають, один одного соромляться. Потай сходяться.

— Потай? Це ж чому?

— А тому, щоб люди не знали про їхню п'янку. Зійдуться на острові, поколобродять два-три дні, побешкетують і розходяться геть хто куди, наче й нічого не було.

— Оце так дідуган… А хто ж він, його дружок?

— Сисой Уваров. Бакенщик з Тополиного острова.

Гойда повторив у думці: «Тополиний. Бакенщик. Сисой Уваров».

Справу зроблено. Те, заради чого прийшов сюди, з'ясовано. Тепер можна й відчалювати.

У гирлі Дунай розгалужується на судноплавні рукави, канали, утворює великі мертві заводі, озера, протоки, непрохідні плавні. Тут, на території, восьмої дунайської держави, поблизу Чорного моря розкидано сотні островів, великих і малих, з іменами і безіменних^ лісистих і голих, плавучих і нерухомих, безлюдних і обжитих.

Острів Тополиний невеликий, метрів двісті завдовжки І сто завширшки. Заріс шелюгою, вербами. Береги гумово пружні, вкриті товщею наносного мулу. Примітний він серед інших трьома тополями. Вони здіймаються до неба, переплітаючись могутнім гіллям. Тіні від них лежать на воді, наче темна хмара.

Біля підніжжя тополь-близнюків примостилася хатинка бакенщика Сисоя Уварова. Очеретяні стіни, обмащені глиною. Очеретяна покрівля. Недалеко дерев'яний причал з човном.

Навпроти Тополиного, на протилежному березі рукава, темнів безлюдний острівець, порослий чагарником. Тут і знайшли собі місце Гойда та його товариші по оперативній групі. День і ніч, змінюючи один одного, стежили вони за островом.

Сисой Уваров рано-вранці і ввечері об'їжджав на човні своє господарство, ловив рибу, збирав хмиз, їздив до міста по продукти, порпався на городі, варив на вогнищі під відкритим небом обід і вечерю, подовгу сидів на причалі, димів люлькою і вдивлявся у дунайський шлях.

Ні дітей, ні дружини у Сисоя Уварова не було. Жив самотньо.

З першого дня Гойда зрозумів, що Сисой Уваров на острові не один. В Ангорі він купив буханку хліба, брус масла, пачку цукру, сигарети, свічки, дві пляшки горілки. На другий день знову купив буханку хліба, сало, ковбасу, горілку і кілька пачок сигарет. А ввечері, коли Уваров сидів на березі Дунаю і дивився на воду, в хатині бакенщика спалахнуло світло: хтось, мабуть, запалював сигарету.

Вночі чоловік, який ховався в хатині, вийшов із сховища і хвилин десять сидів на ґанку. Велика стрижена голова. Обросле худе обличчя.

Це був справжній Кашуба. Гойда бачив його на фотографії і одразу впізнав.

А через кілька днів невеличкий пароплав «Бреге» спускався з верхів'їв Дунаю. На траверзі Тополиного судно уповільнило хід. На острові зразу ж спалахнуло світло ручного ліхтарика. Минуло небагато часу і з пароплава скинули у воду громіздкі предмети.

Вантаж потонув, не лишивши на поверхні буя.

Тільки-но пароплав зник, бакенщик сів у човен, вигріб на фарватер Дунаю і пройшов над тим місцем, де затопили «посилку».

З першими променями сонця Сисой Уваров сів у човен і поїхав До міста. Зробивши свої звичайні покупки, він по дорозі на пристань заглянув на пошту, опустив у скриньку листа. Лист був адресований у Явір, монастир, садівнику Петру Михайловичу Кашубі. На аркуші, вирваному із учнівського зошита, Уваров писав:

«Здоров, Петре! Низько кланяється тобі і шле дунайський привіт твій однокашник і кум Сисой Уваров. Ми живі й здорові. Того й тобі бажаємо. Правда, ти невартий доброго слова. Поїхав і як у воду пірнув. Чому не подаєш голосу? Невже не тягне на рідний Дунай? Невже прикипів до кам'яних гір і праведниць? Якщо так, то пропаща ти людина. Ех, Петре! Риба кишить у Дунаї, як черва, сама в казан проситься. З холодних країв прилетіло усяке вільне крилате птаство. Пелікани на своїх ходулях походжають по мілководдю, полюють на пліть. На світанку у плавнях трублять лебеді. В садах гілки гнуться від яблук, груш, айви. На баштанах тріскаються дині-дубівки. Жаром горять кавуни. А в діжці просякли розсолом дунайські оселедці…

Що, потекла слинка, чернецький лакизо? Приїжджай! Для тебе тримаю у холодній копанці білоголову. Ну, втомився умовляти!

Чекаю. На тому й до побачення.

Сисой».

Між рядками цього листа особливою невидимою. рідиною було написано:

«Сьогодні вночі щасливо доставлено другу партію вантажу. Дядько сповістив, що незабаром приїде гість. Поживе в мене тижнів два, зробить свою справу і перекочує до вас. Приготуйтеся! Пароль: «Кажуть, ви добре лікуєте виноградну лозу, заражену трутовником». —