Читати книгу - "Концентраційні табори в Совєтському Союзі, Андрій Микулін"

В таборі ч. 11 «Явась» ув'язнено виключно українців. Згідно з інформаціями поворотця П., там ув'язнено митрополита Сліпого, проф. Чорняка і ректора семінарії в Станиславові Чернецького. Поворотець П. перебував з митрополитом Сліпим від. 1948 до 1949 року, а потім бачився з ним наприкінці 1953 року. Обидва вони знаходились в таборі ч. 8. П. оповідає, що він бачився з митрополитом 4 години кожного дня і разом з ним повторював граматику французької та англійської мов. Митрополит Сліпий хворий на пропуклину, не може виконувати важкої праці, але його змушували працювати щоденно. Останні відомості про митрополита Сліпого поворотець мав ще з 1955 року. Він твердить, що тепер напевно митрополит вивезений до таборів Красноярська. Поворотець стверджує також, що одного разу митрополит подарував йому та одному українському композиторові зі Львова 50 карб. від себе, як одноразову допомогу, хоч митрополит сам грошей теж не мав і дуже бідував. Єпископ Чернецький ще перебуває, здається, в таборах Потьми, хоч його термін ув'язнення скінчився вже чотири роки тому (в 1950 році). До єпископа і митрополита всі в'язні, а навіть і обслуга, ставляться з респектом і дуже їх поважають.

Свідчення ч. 20. Округа концтаборів Інта-Абезь. Поштова скринька ч. 5110/31. Табори розташовані в Комі АССР, через які переходить залізниця Котлас-Воркута. Зима дуже гостра, з температурою 40–50 ступнів нижче нуля, і тягнеться приблизно 9 місяців. Місцевість дуже болотиста, літом в'язнів кусають комарі. В'язні працюють в копальнях вугілля, на будові доріг, каналів, будинків та в деревообробній промисловості. До 1954 р. начальником управління групи цих таборів був підполковник Козлов, після 1954 р. — генерал-майор МВД Рочкін. В одному з таборів начальником є майор Скоморохін, який ненавидить українців і заявляє, що вони є найлютіші вороги СССР.

В околицях Інти розташовано 7 окремих концтаборів, під назвою «Мінлаг» (мінеральні табори). Ув'язнених нараховується приблизно 30 000, з того 6 000 жінок. Поворотець свідчить, що він докладно знає такий національний склад одного з таборів: українців 800 осіб, латишів 500, а решта 400 — інших національностей. Росіян немає. 1950 року, коли закінчено будову шахт чч. 11 і 12, привезено автами на будівництво групу комсомольців та партійців і їм дали до рук лопати, сокири, молотки. Потім їх зфотографували, що це немов би вони збудували шахту. Після зроблення знімки їх знову відвезено в невідомому напрямі. Звільненим в'язням з таборів Інта, пашпортів не видається, а поселюється їх навколо Інти на т. зв. «добровільне» поселення.

1953 року в одному з таборів Інта вночі розліплено летючки, які були написані на викраденому в канцелярії папері. Папір мав уже видрукований наголовок місцевої комсомольської газети і був для того призначений. На тому папері й написано було летючки. Поворотець П. оповідає, що летючки написали і розліпили в'язні-українці. Зміст їхній приблизно такий: «Український народе! Що ти думаєш робити? Чому терпиш неволю? Смерть Сталінові та його компаньйонам! Друзі, видержіть! Вже небагато залишилося до 1955 року. Тоді вас звільнять БМВ (Бойові Місцеві Відділи). Смерть майорові Скоморохіну і старшому надзирателю Шалікову!». Таборова адміністрація зірвала листівки і розшукувала, хто їх розліпив. Наступної ночі з'явилися нові, але писані синім кольором. Продовж півроку оперативний відділ викликав в'язнів на слідство, вишукуючи тих, хто написав та розліпив листівки, але нікого не знайшов. На завершення слідства з табору було вибрано 150 українців і відправлено до штрафного табору.

У вересні 1950 року з шостого табору втекло 6 українців під керівництвом Василенка. Їх спіймано на віддалі 20 км і привезено до табору, де без суду розстріляли на очах в'язнів. Кожний в'язень був змушений адміністрацією оглядати трупи. Поворотець П. свідчить, що росіяни дуже ненавидять кавказців і називають їх «чорний ішак», але кавказці і українці між собою дуже міцно товаришують та взаємно допомагають собі у біді.

Всіх свідчень поворотців тут не подаємо, бо вони в більшості похожі до себе, дають загальний образ режиму, побуту та життя ув'язнених в концтаборах, які вже описані з попередніх розділах цієї книжки.

Головним є те, що всі поворотці однаково свідчать про терор, що панує у совєтських концтаборах, про жахливий визиск в'язнів та найпримітивніші умови людського життя.

У всіх свідченнях поворотців червоною ниткою проходить, що і в совєтських концтаборах українці продовжують уперту революційно-визвольну боротьбу під керівництвом Організації Українських Націоналістів (ОУН), навколо якої гуртуються всі в'язні з поневолених Москвою неросійських народів.

Список працівників МВД, які очолюють або очолювали різні адміністративні посади в совєтських концтаборах, або працюють в ГУЛАГ-ові чи в органах МВД СССР.

1. Барабанов Василь Арсеньович — начальник управління концтаборів будівництва Цимлянського гідровузла.

2. Жук Сергій Яковлевич — начальник «Гідропроекту» і головний інженер «Главгідроволгодонстрою».

3. Горностаєв Яків Пилипович — начальник головного Волго-Донського управління.

4. Рапопорт Яків Давидович — начальник «Главгідроволгодонстрою».

5. Долгіх Іван Ільїч — начальник головного управління «Волгодонстрою».

6. Запєвалін Михайло Олександрович — начальник політичного відділу «Волгодонстрою».

7. Петровський Федір Павлович — заступник начальника головного управління «Волгодонстрою».

8. Добринін Григорій Прокопович — начальник управління «Волгодонстрою».

9. Богданов Микола Кузьмич — генерал-ляйтенант державної безпеки, заступник міністра внутрішніх справ, начальник ГУЛАГ-у.

10. Круглов Сергій Никифорович — генерал-полковник державної безпеки. Колишній міністер МВД.

11. Мамулов Степан Соломонович — генерал-ляйтенант державної безпеки.

12. Мороз Яків Мойсейович — начальник Ухто-Печорських концтаборів.

13. Обручніков Борис Павлович — генерал-ляйтенант державної безпеки.

14. Рясний Василь Степанович — генерал-ляйтенант державної безпеки.

15. Сєров Іван Олександрович — генерал армії державної безпеки. Голова Комітету державної безпеки при раді міністрів СССР.

16. Горбенко Іван Іванович — генерал-майор державної безпеки.

17. Берман — начальник ГУЛАГ-у під час єжовських чисток.

18. Чернишов В. В. — генерал-полковник державної безпеки (помер).

19. Чорний — майор військ МВД. Заступник начальника будівельного об'єкту ч. 501.

20. Коміров — начальник пересильного табору в Лабитнангі.