Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Іншого способу запропонувати дівчині зустрічатися ти не знаєш?

Сміється. Ну як інакше?

- Я нічого не пропонував.

- Козел, - відвернулася, не вірячи в те, що сказала це вголос.

Ми сидимо в парку на лавці, збоку виглядаємо звичайною парою закоханих, але розмови у нас навряд чи стандартні. Я дивлюся на воду в невеликому озері, вже не думаю про свої запитання, про його загадки. Образилася. І сама не знаю, на що саме.

- Гаразд, - розвертає моє обличчя до себе, дивиться в очі, - так, я хочу, щоб ти була тільки моєю, і щоб Топеза і йому подібні смоктали пальці. Я з ним маю робочі справи, мені треба дістати документи, які він ховає. І коли я знайду їх, зможу вирішити свої проблеми, тоді, можливо, ми будемо зустрічатися як нормальні люди.

Я крадькома посміхнулася, продовжуючи дивитися вдалечінь, ніби образа ще не пройшла.

- Поклич свого брата, мені треба з ним поговорити. Тут вдале місце для цього.

Звертаюся подумки до Калеана, пояснюю ситуацію, прошу прийти якнайшвидше, попереджаю, що ми в багатолюдному місці, куди краще не переміщатися, щоб не видати себе. Не минуло й півгодини, як ми побачили братів. Швидким кроком у наш бік ідуть одразу троє.

- Він мені не довіряє, - констатував Дженард.

- З чого ти це взяв? - Хоча я теж так подумала, але не визнавати ж це відразу.

- Їх троє. Якби довіряв, то прийшов би один.

- Ні, ти помиляєшся, - впевнено кажу, спостерігаючи за тим, як брати наближаються. - Якби Калеан тобі довіряв, їх було би четверо.

- Ось як? - Здригає свої темні брови, губи грають в посмішці.

- Так, для Калеана найдорожче – це дружина. Він залишив її вдома, а міг би взяти на прогулянку.

- Буду знати.

- Значить, ти хочеш поговорити з ним про Топезу та якісь документи, про які мені сказати ти не можеш?

- Досить запитань на сьогодні, Аліто, - після такого тону й говорити перехотілося.

Підійшли брати, вітаються із Дженардом. Бачу, що всі трохи напружені, а ще здивовані. Вони вперше бачать його без бороди. Так, я теж була в шоці перші пару годин, вже починаю звикати. Брати придивляються і до мене. Невже думають, що я можу бути тут не з власної волі?

- Ми відійдемо на півгодини, погуляйте поки що тут, - до мене звертається Дженард, Калеан кивнув мені та Кіраму з Елімом. Старший мав на увазі, щоб за мною придивилися. Що вони там узагалі затіяли? Я збігати не збиралася, якщо що.