Читати книгу - "Примхлива мрія, Agrafena"

– Ходімо.

– Одне питання зараз! – Вигукнула йому вслід.

Павло зупинився і перебільшено важко зітхнув:

– Гаразд, питай.

Я швидко взялася до справи:

– Чому, коли я тільки сказала, що повернуся додому, ти одразу вирішив, що після цього перестанеш бути патрульним?

– Я був упевнений, що Зейлі, як тільки про все дізнається, не ризикуватиме і відсторонить мене.

– Ризикувати? – Вразилася я. – В чому?

Пашка підняв два пальці, натякаючи, що це вже друге питання, і спокійно попрямував до сусідньої кімнати.

Я, мало не пихкаючи парою, пішла за ним. «Дуже змістовна відповідь», – сердито думала, надалі вирішивши якнайточніше формулювати інші питання, щоб отримати максимум інформації.

Кімната, в яку ми зайшли, була темною, тому я не могла її добре розгледіти.

Пашка швидко пройшов її, не зупиняючись, і увійшов до наступної кімнати. Там він увімкнув світло, крутнувши гачок, що знаходився біля дверей і продовжив рухатися, знімаючи на ходу піджак. Я поповзла за ним.

Ми опинилися у великій кімнаті з двоспальним ліжком біля стіни. Ліжко було застелене яскравим візерунчастим покривалом і виглядало дуже затишно! Поруч стояла тумбочка, а біля протилежної стіни – письмовий стіл і два стільці з високими спинками. На підлозі лежав м'який килим.

Блондин кинув піджак на спинку стільця, відсунув двері стінної шафи й зник всередині. Я зупинилася в проході, чекаючи, поки він повернеться, щоб уточнити – він теж збирається тут спати, чи в будинку є ще одна спальня?

Довго підбирала щось схоже на кареллі, знайшла лише таке.