Читати книгу - "Примхлива мрія, Agrafena"

Пашка вийшов із шафи вже в одних широких світлих штанах і кинув на мене застережливий погляд.

– Віка, тільки не починай, – правильно розгадав він мою нерішучість. – Я на підлозі ляжу. Іди, вибери собі щось із мого одягу. Вибач, жіночих речей у мене немає.

Я мовчки попрямувала до відкритої шафи і зазирнула всередину. Виявляється, це зовсім не шафа, а щось на кшталт гардеробної з вішалками-стійками та широкими полицями, на яких акуратно розвішано та розкладено одяг та постільну білизну.

Все це я розгублено оглянула. І що я можу тут вибрати, щоб прикритись? Костюм-трійку чи довгу хутряну куртку? Сорочки його мені знадобилися б, якби ми з ним жили разом, а так...

Найдовша сорочка, яку я притулила до себе, щоб оцінити її довжину, доходила мені, як би це точніше сказати? Коротше, прикривала тільки мою спідню білизну.

Як я в такому можу спати в одному приміщенні із чоловіком? Чи не визнає він це за пропозицію чи провокацію?

– Паш, – розгублено вимовила я.

– Що? – він з’явився у дверях.

– Тут нема що одягнути. Чи немає у тебе ще чогось такого? – вказала я на його штани.

– Ти в них потонеш, – засміявся блондин. – На, спробуй це... – Він простягнув мені верхню частину комплекту, нижня якого якраз була на ньому.

Я розгорнула одежину. Велика піжамна куртка була значно довшою за сорочки, тож могла зійти за короткий халат. Я кивнула:

– Це підійде, – я подивилася на напівоголеного хлопця, натякаючи, що він тут зайвий. Він мовчки розвернувся і залишив мене одну.

Через кілька хвилин я вже милувалася собою у великому настінному дзеркалі. А що? Дуже навіть пристойно вийшло. Якби ще знайти свіжу спідню білизну, цього вистачило б для щастя хоча б на якийсь час.

Шкода, що у Пашки... Ой, зовсім не шкода. Не знаю, як би я відреагувала, якби поруч з чоловічими боксерами виявився стос витончених жіночих трусиків. Чи не наділа б йому парочку прямо на його блудливу голову?

Я повісила сукню та піджак на вішалку й вийшла з "шафи". Ще обмірковуючи, як би Пашка виглядав з червоними стрінгами на голові, я зовсім не очікувала, коли він раптово поставив своє перше запитання:

– Ти мене обманювала, коли говорила, що я тобі неприємний. Навіщо?

Відразу ж, не замислюючись, відповіла:

– Мені не подобається, коли на мої почуття впливають.

– Якого...? – раптом вигукнув Павло, і я від несподіванки здригнулася. – З чого ти…? – почав говорити, але різко зупинився, наче згадав, що кількість питань на сьогодні обмежена.

Я тільки зараз зрозуміла, що видала себе з головою. Навіть не спробувала обійти це питання, ляпнула, не подумавши. Тепер із затаєним передчуттям чекала, коли він задасть своє друге питання, на яке я давно вже мала відповідь: з чого я взяла, що він взагалі щось комусь навіював. А з того, що натовпи стурбованих його увагою пані говорять самі за себе.

Пашка із зусиллям закрив рот, і питання, яке майже прозвучало, так і залишилось невисловленим. Ось хитрий жук! Тобто вовк.

Я лиш хмикнула і попрямувала до ліжка. Швидко відкинула покривало і, придушивши в собі почуття провини за те, що вигнала чоловіка з власного ліжка, пірнула під ковдру і, відчайдушно позіхаючи, із задоволенням потяглася.

Пашка дістав з ящика столу невеликий предмет розміром з сигаретну пачку і приглушив світло, так що в напівтемряві ледве можна було роздивитися обриси навколишніх предметів.

Через кілька секунд з маленької коробочки почала лунати ніжна мелодія. Павло поклав це радіо (чи що воно там було) на підлогу біля стіни і, перетворившись на вовка, ліг поруч.

Я принишкла. Хоча й розуміла, що це не просто звір, а людина у тимчасовій подобі, але від цього менш тривожно не ставало. Сон як рукою зняло. Не могла відвести очей від величезного вовчиська, почуваючи себе дуже дивно.

– Віка, – раптом пролунав чоловічий голос, і біля стіни замість білого вовка сидів блондин, – досить на мене витріщатися, спи вже!

– А ти не міг би залишатися людиною на ніч? 

– Це друге питання? – посміхнувся він.

– Ні! – обурено вигукнула я. – Просто мені незатишно спати поруч з хижаком.

– Ну-у... – протягнув він, – якщо ти згодна поступитися частиною ліжка, то можеш спати поруч з людиною.

– Ні!

– Як знаєш.

І в ту ж мить біля стіни знову з'явився вовк. Він хитро глянув на мене, потім струснувся, нахабно задер задню лапу і почав чухати вухо, тихенько порикуючи від задоволення.

– Ось пес блохастий, – прошипіла я і, відкинувши край ковдри, перемістилася на один бік ліжка.

Натяк був одразу зрозумілий, і під привітно підняту ковдру ковзнув вже чоловік, що ледь чутно сміявся. Я, сердито буркнувши собі під ніс лайку, повернулася до нього спиною і заплющила очі.

Як тільки звір покинув приміщення, стало чомусь спокійно і навіть затишно. Якби хтось зараз на нас глянув, то подумав би, що у нас справжня сімейна ідилія. Але про яку ідилію може йти мова, якщо твій партнер тобі ніколи і ні в чому не довіряє? І не тільки партнер, до речі.

– Мій батько про все знав, так? – питання вирвалося несподівано навіть для мене, в ньому відчувалася гіркота і образа.

Сильні чоловічі руки обійняли мене за талію і притиснули до міцного тіла:

– Люба, не засмучуйся, – пролунав шепіт біля мого вуха. Тепле дихання торкнулося шиї. – Так, він знав.

Усередині все стиснулося. Кому тоді можна взагалі вірити, якщо найближча тобі людина не вважає тебе гідною довіри?

– Я сказав йому лише тоді, коли прийшов просити твоєї руки.

– Так раніше він теж нічого не знав? – вигукнула я, повертаючись до Пашки обличчям і тільки тоді зрозуміла, що ось воно – останнє, третє питання. А я як нічого не знала, так і не знаю.

– Третє… – розгублено прошепотіла я.

– Заспокойся, – м'яка тепла долоня торкнулася моєї щоки і легенько погладила. – Я з самого початку збирався відповісти на всі твої запитання, як тільки ми опинимося в мене вдома. Але коли моя жінка вкотре заявляє, що її нудить від мене, це якось не налаштовує на відверту розмову.