Читати книгу - "Лікар та душа. Основи логотерапії"

суїцидальних намірів пацієнта. Вона полягає у використанні однієї з типових тенденцій ендогенної депресії як зброї проти іншої, тобто тенденцію до чутливості використовуємо проти тенденції до самогубства. Психіатр звертається до пацієнта: «Якщо ви покінчите життя самогубством, перебуваючи під моїм наглядом, в амбулаторії нашої лікарні, мої помічники та я матимемо серйозні проблеми. Нас можуть звільнити і навіть позбавити лікарської ліцензії, тому що ми вас не застерегли від самогубства». Отже, чутливість пацієнта діє як противага його суїцидальним схильностям. Цю стратегію можна застосовувати тільки тоді, коли є певні сумніви щодо необхідності госпіталізації конкретного пацієнта.

Шизофренія

Тепер проаналізуємо шизофренічні випадки. Тут логотерапія не може вилікувати причини хвороби. Для таких пацієнтів можна порекомендувати логотерапевтичну техніку дерефлексії. Підготований до видання том «Сучасна психотерапевтична практика: досягнення в лікуванні» за редакцією Артура Бертона (Science and Behavior Books, Пало-Альто, штат Каліфорнія) містить певні записи сеансів лікування пацієнтів, хворих на шизофренію, які демонструють застосування дерефлексії.

Проте принаймні в деяких випадках парадоксальні наміри видаються ефективними. Наприклад, пацієнтка поліклінічної лікарні під час першого інтерв’ю повідомила одному з моїх лікарів, що вона дізналася про парадоксальні наміри й успішно їх застосовувала. Пацієнтка чула якісь невідомі «голоси», вважаючи такі акустичні галюцинації за невроз.

Дерефлексію під час шизофренії можна застосовувати лише як допоміжний засіб для інших форм терапії. У таких випадках не варто надто покладатися на психодинаміку, оскільки це може спонукати пацієнта до небезпечного самокартання, тоді як переорієнтування його на потенційний сенс свого життя і на завдання втілення цього сенсу робить дерефлексію максимально ефективною. Саме в таких випадках ми усвідомлюємо, що психотерапевтичний процес складається з безперервного ланцюга імпровізацій. Психотерапевт стикається з двома завданнями: завжди враховувати 1) унікальність кожної людини; 2) неповторність проблеми, яку ця людина має вирішити. Він має переконати пацієнта, що той може досягти сенсу життя, допомогти йому знайти шляхи розв’язання його проблеми. Психотерапевт повинен зміцнити в пацієнта відчуття ідентичності, вказати на потенційний сенс його життя, незважаючи на психічне захворювання та його наслідки.

Висновки

Мене часто запитують, якою мірою психотерапії можна навчити і навчитися. Вибір методу лікування невротичного розладу в будь-якому конкретному випадку залежить не лише від унікальності пацієнта, а й від неповторності ситуації. Зрештою, індивідуалізації та імпровізації теж можна навчити і навчитися. Безумовно, це можна зробити, лише відвідуючи клінічні лекції, що передбачають аналіз конкретних прикладів захворювання та відвідування терапевтичних сеансів як індивідуальних, так і групових (бажано в лікарні). Це, на мою думку, і є основним джерелом терапевтичних знань. Аналіз занять, напевно, також корисний, але він ознайомлює стажиста лише з одним випадком — його власним. І можливо, саме його випадок якраз не є повчальним.

Кожен кваліфікований лікар не раз буває (несвідомо) логотерапевтом. Але якщо логотерапія більше нічого не запропонувала б, крім усвідомлення проблеми та аналізу того, що раніше було досягнуто завдяки інтуїції та імпровізації, то навіть і це вже було б гідним досягненням, оскільки саме завдяки цьому її можна було б навчати і вивчати.

53

Страх, зумовлений почервонінням обличчя. (Прим. перекл.)

54

Не слід уважати, що застосування логотерапії загалом чи парадоксальних намірів зокрема дасть такі швидкі результати в кожній ситуації.

55

Гумор є не лише конститутивним елементом людського життя, його ще можна розглядати як атрибут Бога. Див: Псалом 2:4, 36:13 і 59:8.

56

Страх перед дотиком інших людей. (Прим. перекл.)

57

А. Дж. Ангерсма в книзі про логотерапію наводить такі приклади: «Пацієнтові, який має невротичні страхи серцевих нападів, наполегливо рекомендуємо розмовляти зі своїм страхом таким чином: “Гаразд, я повинен вийти на вулицю та пережити серцевий напад. Учора в мене було два інфаркти. Гаразд, побиймо рекорд, щоб сьогодні було три!”» Або пацієнт може побоюватися того, що буде змушений когось убити. Терапевт може переконати його сказати собі: «Візьми ніж і когось заріж. Учора я вбив кількох, сьогодні вб’ю більше!» Пацієнт із гострою фобійною реакцією отримав таку настанову від Ганса О. Герца (про це йдеться в його статті в «Journal of Neuropsychiatry»): «Не забувати вмирати принаймні тричі на день від серцевого нападу». Щоб домогтися в пацієнта гумористичної реакції, він завжди перебільшує, кажучи, наприклад: «Ну що ж, вріж дуба! Ходімо на вулицю і всім покажемо, як ви це чудово робите».

58

Провідна світова страхова компанія. (Прим. перекл.)

59

Світогляд (нім.). (Прим. перекл.)

60

Доктор Герц лікував шістнадцятьох псевдоневротичних шизофреників із фобічними або нав’язливо примусовими симптомами, що маскували шизофренічний процес. Для цього він застосовував комбіновану інтенсивну терапію (методи парадоксальних намірів і медикаментозний — уживання пацієнтом фенотіазину). Після завершення лікування одинадцятеро пацієнтів відчули покращення свого стану, стан двох не змінився. Іще двоє пацієнтів перервали терапію.

61

Один із найвизначніших диригентів XX століття. (Прим. перекл.)

IV. Від світської сповіді до медичного душпастирства

У першому розділі ми намагалися показати, що психотерапія потребує доповнення, тобто повинна звертати увагу і на духовну сферу пацієнта. Цей розділ має допомогти зрозуміти, як цього досягти.

Іще Парацельс висловив думку, що «той, хто не знає і не розуміє філософії, не гідний називати себе лікарем». Отже, постає питання: чи лікар, який відчуває себе в чомусь філософом, має право переносити свої філософські погляди на процес лікування?

У першому розділі ми виклали основні принципи логотерапії, яка зосереджує свою увагу на відповідальності людини, вказуючи на необхідність застосування екзистенціального аналізу її життя з погляду власної відповідальності. Саме розуміння пацієнтом сенсу свого життя дає йому змогу усвідомити свою відповідальність, задіявши таким чином процес внутрішніх змін, терапевтичне значення якого ми вже обговорювали.

Ми пройшли шлях від логотерапії до екзистенціального аналізу. У певний момент логотерапія непомітно перейшла в екзистенціальний аналіз. Тепер постає питання: чи повинен або чи має право психотерапевт іти далі?

Метою психотерапії, особливо психоаналізу, стала світська сповідь. Метою логотерапії, особливо екзистенціального аналізу, є медичне душпастирство.

Це твердження не слід розуміти неправильно. Медичне душпастирство не має наміру замінювати релігію чи навіть психотерапію. Радше, як ми вже говорили, його завдання — їх доповнювати. Ми не можемо нічого сказати чи запропонувати релігійній особі, яка знаходить спокій62 у таємниці своєї метафізики. Але особлива проблема постає тоді, коли нерелігійна людина звертається до свого лікаря, прагнучи дістати відповіді на питання, які її глибоко хвилюють.

Ми не маємо наміру замінити релігію медичним душпас­тирством. Застосовуючи логотерапію чи екзистенціальний аналіз, ми є насамперед медиками. Ми навіть не думаємо про конкуренцію з духовенством. Наша мета — розширити сферу медичної діяльності, використавши всі можливості лікування пацієнта. Такі можливості насправді є, і їх можна використати.

Психотерапевтичне значення сповіді було предметом багатьох досліджень. На підставі і загального консультування, і психіатричного лікування доведено, що лише обговорення особистих проблем пацієнта сприяє його поступовому одужанню. У попередніх розділах ми описали, наскільки важливою для терапії неврозів тривожності чи нав’язливих станів у пацієнтів є можливість поглянути на свої симптоми збоку. Це також стосується і психологічних конфліктів, і психіки людини загалом. Розповісти про свої проблеми — це фактично розділити їх наполовину.

Психоаналітики говорять про примус до сповіді, маючи на увазі, що бажання розповісти