Читати книгу - "Мілана, Сергій Олексійович"

Я віддала йому своє дівоцтво. Лягли з ним в постіль без зайвих обіцянок та слів кохання, а він поводить себе так наче нічого не було. Наче це для нього звичайно діло. Ні вона не жаліла про те що вже сталося. Краще з ним, чим з кимось іншим. Сергію вона довіряла. Він був свій, знайомий, майже рідний.  Вже рідний.

Ну то скажи. Скажи мені хоч щось. Що кохаєш. Що дякуєш. Що тобі зі мною було добре. Боже, ну за що це мені усе це, думала Мілана. Я б з ним одружилася. Та він мовчить. Мовчить і все.

До самої зупинки вони так і у повній тиші. Вони думали, як їм з цим далі жити. Ніхто ще не розумів наскільки це все в них серйозно. Мілана ще на щось чекала. Вони сподівалися що так просто він не поїде. Щось скаже. Щось таке зробить. Та Сергій мовчав. Мовчав, бо ще досі не міг прийти в себе після усього, що між ними сталося.

Все якось дуже швидко сталося. Дуже несподівано. Ще ранком, коли він збирався до Мілани в гості в нього і думок про це все не було. І ось вони вже наче хлопець і дівчина. Вона його, а він її. Все було б так швидко що йому потрібен був час. Побути на одиниці. Подумати. А потім вже якось там діяти. Та він не міг їй цього пояснити. А Мілана думала що він просто злякався або взагалі йому щось в ній не сподобалося.

Може я якась колода. Може зі мною щось не так, переживала дівчина. Їй потрібна була його підтримка. Особливо зараз. Після усього що між ними були. Та він збирався їхати. А її залишав сам на сам з усіма її проблеми. Яких здається тепер стало ще більше.

Підійшов автобус. Сергій поцілував її в щічку, бо вони завжди віталися та зник серед інших людей, а Мілана так і залишилися стояти на зупинці не знаючи, що їй роботи далі. Коли хлопець поїхав, вона нарешті усвідомила що на неї чекає далі. Сусідка обов'язково розповість мамі про хлопця. Про те, як вони йшли додому тримаючи один одного за руки. Вона ось зараз вже повинна прийти з роботи та тоді побачить і розкидану постіль зі слідами крові. І її білизну на стільці. Мама все зрозуміє. О. Мілана добре знала свою маму. Вона збере один до одного усі факти. І тоді. Що буде далі краще не думати, вирішила Мілана. Буде скандал. Будуть сльози. А ще її напевно виженуть з дому. І куди їй йти? Що далі роботи? Як жити? Якби Сергій щось сказав. Але він мовчав. Він такий мав вигляд наче це не він і його взагалі нічого не стосується. Наче нічого і не сталася. У ці хвилини вона його наче ненавиділа. Хоч що зовсім. Ще зовсім нещодавно вона була готова стати його жінкою.

Мілана і не помітили, як біля неї зупинилося дороге авто.

- Дівчина, вас підвезти? - Вийшов до неї дорослий чоловік. Він був років на п'ятнадцять старший за Мілану. Такий усміхнений. Впевнений у собі. Від нього приємно пахло. І посмішка від вуха до вуха.

- Здається я вже приїхала, — наче перебуваючи десь в іншому місці відповіла йому Мілана.

- Не пойняв? - Чоловік відкрив це більше свої великі зелені очі. - А. Я зрозумів. У вас щось сталося. Мене звуть Андрій. Сядьмо у машину, бо здається ось-ось піде дощ.

- Мілана, — наче це все було у ві сні, сказала вона і ноги сами понесли її до автівки. Ось тобі й чоловік. Подумала вона. Ось і все. Розв'язання усіх проблем. Вийду за нього заміж і піду з дому.  Хай там, що буде, то і буде. Кохання то таке. Та і не кохаю я, мабуть, нікого. Бо в книгах якось все не так. Все по іншому. Вона посміхнулася. Так, мені здавалося, що це має бути Сергій. Та щось в нас з ним пішло не так. То хай буде інший. Яка вже різниця. Хай, що буде то і буде вже.

- То, куди поїдемо паном Андрій? - Лукаво так спитала Мілана і непомітно почала поправляти зачіску. Вона знов відчула себе жінкою.

- Андрій. Просто Андрій. А то почуваю себе дідом. Я ще молодий. - Чоловік зробив маленьку паузу. - І до речі не одружений.

До Мілани швидко повернулись усі її природні здібності. Кризис минув. Треба було швидко рухати все що зараз сталося на свою користь. Вона відразу взяла себе у руки. Вагатися немає часу! Вперед. Треба діяти. Це мій шанс, сказала вона собі. І пішла в наступ.

- О.Такий приємний чоловік. А ще не і одружений.Та це не проблема. - Дівчина грайливо посміхнулася.-  А не хочете на мені одружитися? От прямо зараз? - Нахабно так спитала Мілана, свідомо розуміючи, що він звісно скаже "ні". Але, що ій до цього. Втрачати вже було нічого. 

- А, давайте. - Неочікувано відповів її новий знайомий. - Що, ідемо купувати вам весільну сукню? 

Це якась гра, вирішила Мілана. Ок. Будемо грати. Що мені хіба є, що втрачати? 

- А, поїхали. Тільки я гроші дома забула. - Сказала вона та подивилася йому в очі, очікуючи на його реакцію. 

- Всі витрати моїм коштом. - Швидко відреагував на це Андрій. - Ви ж моя майбутня дружина. - Серйозно сказав чоловік. - Які можуть бути гроші, коли в нас з вами буде скоро одна сім'я. 

Мілана промовчала. Це все слова. Всі ви так кажете. Побачимо, що буде далі, думала вона та в душі не вірила не одному його слову. І дивилися вона на свого нового знайомого так, наче він ій розповідає якісь казки. От розповім подругам та Сергію — вони посміються з цього від душі. Та тільки вона подумала про Сергія, як чомусь стала зла на нього. 

- То ми ідемо чи ні? Чи ви вже передумали на мені одружуватися? - Різко спитала дівчина в свого нового знайомого.

Якби вона не сказала цю фразу чи відразу пішла до дому, то, мабуть, все у її житті було б інакше. Та вже було пізно. Все було сказано. Андрій мовчки кивнув їй головою і вони поїхали шукати їй весільну сукню.