Читати книгу - "Тема для медитації"

на Гору видерлася забігаю в Хату до дітей а четверо вже й захололи лежать на припічку голови повивертали мов кошенята я і в поли руками вдарилася Діти мої Діти кричу шо ж ви не дождалися мене ось же ж їсти я вам принесла а їван да петрусь Батько твій ше живі були да як заянчать пиппипу меньку митьку ютьки мовляв сип сип у маленьку миску юшки ото тіки їх я й одрятувала а шоб у містечко пішла то геть усі пропали б другого дня однесла тих четвірко на цвинтар яму викопала неглибоку сину бо сили вже не було поклала їх у рядні глянула лежать рядком соколята мої Василик Михась Пилипко і Гриць самий менший поміж них був Сини мої Сини кажу простіть своїй Матері шо не догляділа вас а я собі повік сього не прощу та й завалила їх Землею ото таке у тім Тридцять Третім году коїлося комуністи да комсомольці зо сталіном до такого людей довели а ти Сину ше хтів із ними в гембель заходити думав шо вони Люде еге дитино моя ніколи вони людьми не стануть бо то Свині котрі в людей перекинулися а зо свиньми яка балачка може бути різати їх треба та й годі досі не знаю де Могила моїх дітей дощі лляли всенький червень порозмивали шукала я шукала після Жнив та й не найшла тіки й знаю шо десь біля Кагатів а тепер оден Ти в мене зостався їван меж комуністи поступив наче вони Батька його не вбили наче він отуто на припічку з голоду не вмирав наче й не просив пип пип у меньку митьку ютьки аа шо там балакати одрізана Скиба од нашого Хліба а се ше й тебе сину хотять у сиру землю загнати ворожила я на Молоці то щось дуже Зле на тебе пантрує котиться шось таке шо Бог би милував сама не втямлю шо Воно бо якісь наче звіряки в Дзеркалі блукають чи не з Отхлані самої оой то Біда буде як із Отхлані я Богу молюся і вдень і поночі й усіх уже просила за тебе й Тора і Коштруба й Матер Морану і Душу тої прапрапрабаби а се ж вона перестріла мене тойді в Коловороті бач із того світа прийшла шоб рід наш од смерти одрятувати хай же ж буде земля їй пухом і Душа її в Ирі упокоїться напиши мені сину шоб я знала шо ти живий і здоровий під милий Біґ тебе прошу твоя баба чакунка

Він писав: «Існує ще одна проблема, яку належить з’ясувати фахівцям з історичної психології: яких змін зазнала свідомість пересічного українця в період голодовки? Це питання залишається актуальним і сьогодні, оскільки є чимало підстав говорити про те, що зміни ці мають незворотній характер і передаються на генетичному рівні майбутнім поколінням...

Перше, що найбільше вражало сучасників, — це винятковий садизм, який був притаманний не тільки червоним активістам, але тою чи тою мірою і всьому населенню. Враження таке, наче о тій порі всіх охопило божевілля: вбивали за шмат хліба, за гнилу картоплину, за жменю квасолі чи жита — причому не стільки для того, щоб мати який-небудь зиск, а просто так, заради самого процесу вбивства. Наростання цієї тенденції прослідковується протягом зими 1933 року і свого піку сягає в травні, виливаючись у поховання ще живих людей і канібалізм, який спостерігався практично в кожному населеному пункті. Другою стороною цього феномену виступають аберації у сприйманні часу і простору — для людей, котрі пережили голод, період з осени 1932 по червень 1933 року відзначається прискореним перебігом і протікає наче у замкненому колі: ніхто не думав про минуле чи майбутнє, всі жили тільки сьогодні, а тому кожен, хто пережив цю пору, згадує її як сколапсований згусток часу, котрому притаманні специфічні функції та властивості. Те ж самісіньке відбувалося й зі сприйманням простору — як свідчать очевидці, після жнив їм не вдалося розшукати могили своєї рідні, яка померла від голоду, хоча вони власноруч здійснювали поховання; і причина їм бачиться в тому, що змінився світ, себто він став не таким, яким був до голодовки. Й коли замислюєшся над оцими розповідями, то врешті-решт складається враження, що голод Тридцять Третього року був патологією, яку неможливо пояснити логічними чинниками, що це була свого роду хвороба, причому не тільки суспільства, а й цілого фізичного світу, що це було аномальне явище, яке мало космічний характер і призвело до того, що після його завершення всі виявилися не такими, які вони були доти...»

здрастуй юру дитино знов приїжджали до мене тії Гицлі сього разу двоє за тебе розпитували в сіліраді й ще на кутку питали хто сюди їздить і коли й чи Агітації якої не провадить а тоді до мене зайшли оден хирявий але зразу видно шо наволоч а другий лимар із тих Лимарів шо на Хуторі сиділи котрим я ворожила в 32 году а вони послухалися да втікли аж у Козакстан кажуть мені Бабо ми знаємо шо твій унук десь літіратуру сховав оддай поки ми добрі а то ми його посадимо оддай а то гірш буде поняла да от же ж Бовдури зразу видно шо комуняки думають баба дурна бабу за копійку можна круг пальця обвести наче комсомолку яку прицуцувату а воно ж усе на печі й лежить як ото ти поклав шукайте кажу вже десять таких як ви нишпорили тута і не найшли то може вам Щастя посміхнеться а сама думаю нехай Лизень вам посміхнеться шо то третій поріг у в Отхлані стереже а той уже як посміхнеться то з білим світом прощайся а лимар тоді плаща знімає та й не куди а прямісінько на піч де тії Бомаги у скрині й лізе о вже змисний ну та вони всі були такі всеньке їхнє Кодло хитре було а я зразу ж на тую Піч і наклала Коштрубове Свастя ага думаю лізь то він як гепне з лежанки да горізнач да потилицею об долівку аж кавкнуло ааа думаю поживився Чортова Тінь се тобі не в підвалах із люда хрещеного жили витягати очі свердлами вивірчувати да суглоби на дибі вивертати а се ти з Босорканею діло маєш устав тойді він за поперек держиться ох ох сів коло столу да й каже ну каже Бабо видно шо ти