Читати книгу - "Жлобологія"

втрамбовує свої речі і каже мені: ставте сюди...». Я вже не хотів конфліктувати, щоб не соромитися перед іноземцями, щоб не вийшло, як у моєму дитячому віршику: «Носоріг носорогу Наступає на ногу...» Але ж якщо тобі так залежить на місці, то можна підійти, попросити — і нема жодних проблем. Але хлоп’ята вирішили бикувати. Типове совкове жлобство. Єфрейтор-прапорщик, «камандір жизні». На щастя, з такими людьми я не надто часто перетинаюся в житті.

Скалка в серці

Ми мусимо визнати, що людська цивілізація переживає не найкращі часи. Період високого розквіту розуму, інтелекту, культури вже, на жаль, позаду. Інтернет, комп’ютер — це чудові інструменти. Але в мудрих руках.

Табличку множення тепер можна знайти теж в Інтернеті (Усміхається. — Упоряд.). На перший погляд видається, що ці засоби звільняють розум від зайвої роботи і віднаходиться сила для інших завдань, корисніших і потрібніших. Але то так: коли ти менше їси, то в тебе й шлунок зменшується. Мозок — теж — зсихається.

200 років тому Андерсен пише Снігову Королеву. В цій історії є протиставлення щирої, чистої душі і холодної, незворушної таблички множення. Перед Каєм, коли його викрадає Снігова Королева, постає дилема між молитвою (отченашем) і математикою (числами). Скалка тролячого, тобто диявольського, дзеркала втрапила йому в серце, і Кай хоче проказати молитву, щоб порятуватися, але у нього в голові крутиться лише табличка множення і дроби. Андерсен попереджає нас про певні духовні загрози, коли людина стає занадто раціональною. Чи це не нагадує вам наші часи?

Раціоналізм поступово перетікає в тупе споживацтво, в збагачення за будь-яку ціну. Невідповідність духовно й морально обмежених людей тому становищу, яке вони посідають у суспільстві, очевидна. І це бачать навіть діти. Чого дивуватися, що тепер важко змусити їх прочитати книжку, та й узагалі вчитися. Діти розуміють, що гроші тепер пливуть у кишені тих, хто живе без моралі, без честі, без інтелекту, без гальм, тобто до жлобів у квадраті — жлоб’яр.

Больовий поріг і порхавки

Якщо ви раптом упадете на вулиці від болю, втратите свідомість, а таке, на жаль, траплялося й трапляється з людьми, то десь у Європі хтось обов’язково підбіжить до вас. У нас же, мабуть, подумають, що ви п’яний. Я й сам інколи міркую, як би вчинив у такій ситуації... Для мене очевидно, що суспільство зачерствіло. Напевне, так сталося, бо ми стільки болю, принижень і наруг зазнали як нація, що на такі випадки у нас уже майже не реагують. Больовий поріг у якийсь момент аж занадто зашкалював і ще й досі не прийшов до норми.

Мене вражає, як у європейських шкільних закладах старші діти опікуються меншими. Якщо малеча заплаче, старший зразу прибіжить допомогти. З середніх класів діток водять у будинки-інтернати для літніх людей, аби вони допомагали стареньким. Там розповідають і наочно пояснюють, як важко ведеться дідусям і бабусям через те, що їхні м’язи вже ослаблені. Діткам до ніг на короткий час прив’язують металеві пластини, на спину дають ранець і пропонують їм у такому спорядженні перейти спеціально відведену дорогу. Дітям стає важче підняти ноги, їхній рух уповільнюється... Потім їм пояснюють, що приблизно так само почуваються старші люди: до їхнього тіла «прив’язано» усі їхні роки. Тому їм важко ходити. Дитятко на все життя запам’ятає цей урок. Тож коли воно виросте, їхатиме на своєму авто і побачить стару людину, що переходить дорогу, то зупиниться перед нею ще за 10 метрів — бо його дуже грамотно колись навчили... А що у нас?.. Я говорю про якісь найелементарніші речі, які не потребують фінансових інвестицій чи великих вкладень. Тільки мудрих учителів і методик.

З відсутності больового порогу, з душевної черствості, з неуважності до інших і народжується жлоб. Він не співчуває ніколи...

У Карпатах ростуть такі гриби, порхавками їх називають. Деякі люди схожі на ті порхавки. На вигляд гриб як гриб, ще й дуже гарний, такий екзотичний, білюсінький, а всередині ж нічого немає, наступиш на нього, а він тільки — порх! — як пробитий капшук. Так само й з людським матеріалом. Порхавок у нас пребагато.

Ігри розуму

Тепер читають значно менше, віддають перевагу Інтернету. «Інформаційне суспільство»? Це коли новина тобі в одну звивину вскочила й одразу ж вискочила. І не було шкоди «ні псові, ні вівсові». Це не суспільство мудрості і знань, а суспільство інформації, що перетікає через людину, як океан, але в душі майже нічого не лишається.

Поза сумнівом, технології ведуть нас уперед, бо людство все одно колись буде переселятися на інші планети. Про це ще Жуль Берн писав, наприклад. Провіщав це і Ціолковський, і багато інших. Не за горами той час, коли люди мандруватимуть планетами і возитимуть з собою усі свої улюблені книжки і мистецькі твори в мініатюрних пристроях. Уся ця комп’ютеризація — логічна з погляду цивілізаційних перспектив. Ми у видавництві теж працюємо над складними інтерактивними книжками. Коли я покажу їх вам, ви здивуєтесь. Люди не можуть постійно возити за собою свої паперові бібліотеки. Тому електронні книжки — це актуально. Щоб у космос не тільки людське жлобство полетіло, а й те все найкраще, що створило людство: культурні і наукові надбання (Сміється. — Упоряд.). Ці нові носії й з’явилися для того. Тобто я зовсім не проти цифр, комп’ютеризації, бо розумію, що цей процес незворотній.

Культ життя

Найвищий рівень життя, побут, культуру мають країни, де переважає протестантська віра, непоганий рівень добробуту — в католиків. А от там, де православіє, там з рівнем добробуту і загальної культури, на жаль, значно гірше. Російська православна церква дуже безсоромно в різні часи змикалася з державною репресивною машиною, була і є частиною тоталітарних функцій влади. Освячувала будь-які дії влади. Вона, назагал, не підносила людей, а страхала, залякувала їх і використовувала. Де менше хрестяться, там більше віри.

Західна Україна ближча до католицького світу. Там панує той культ, який ще панував до просякнення на нашу землю московського православ’я, яке більше скидається тепер на лівослав’я...

Українці — різдвяна нація, у нас коляд стільки, що навіть не знаю, який народ має ще стільки таких чудових колядок. Наприклад, наші сусіди на поверсі — хорова капела імені Ревуцького. Коли нею ще керував Богдан Антків, вони 20 років їздили на гастролі до Великої Британії і провідна британська преса писала, що ці українські артисти співають божественно, що «наш собор стоїть з XII століття, і, напевне, його стіни ще