Читати книгу - "Салимове Лігво"

він прокинувся, було чверть по четвертій. Тіло його було покроплене потом, і верхнє простирадло він скинув ногами з себе геть. Попри це, Бен відчував ясність у голові. Події цього раннього ранку здавались далекими і туманними, а фантазії Метта Бьорка втратили свою нагальність. Його завданням на цей вечір буде лише добрим гумором витрутити їх з нього, якщо зможе.

  10

Він вирішив, що зателефонує Сюзен від Спенсера і домовиться зустрітися з нею там. Вони можуть піти до парку і він їй розповість усе від початку й до кінця.

Її думку про це він зможе дізнатися дорогою до Метта, а вдома у Метта вона зможе вислухати його версію й довершити своє судження. Потім рушимо до Дому Марстена. Ця думка викликала в нього під ребрами жмурки страху.

Він так поринув у свої думки, що зовсім не помітив, що хтось сидить у його машині, поки не відчинилися її двері й звідти випросталася висока постать. Якусь мить його розум лишався надто приголомшеним, щоб керувати його тілом; здоровий глузд сахнувся від того, що спершу спри­йняв за ожиле опудало. Косі промені сонця немилостиво різко вихопили деталі цієї постаті: старий капелюх «федора», низько натягнутий на вуха;[167] великі темні окуляри; подерте пальто з піднятим коміром; зелені гумові грубі технічні рукавиці на руках.

— Хто… — це все, що Бен встиг із себе видобути.

Постать ступила ближче. Стиснувши кулаки. З нею і той старий жовтий запах, який Бен упізнав як нафталін. Він почув слиняво-плаксиві вдихи й видихи.

— Ти той сучий син, що вкрав мою дівчину, — промовив скреготливим, безбарвним голосом Флойд Тіббітс. — Я тебе вб’ю.

І поки Бен ще намагався все це прогнати крізь свій центральний комутатор, Флойд Тіббітс напав.

Розділ дев’ятий. Сюзен (ІІ)

  1

Сюзен приїхала додому з Портленда невдовзі по третій годині й увійшла в будинок з трьома хрусткими коричневими торбами з універмагу — вона продала разом дві картини за суму трохи більшу вісімдесяти доларів і пішла на тринькання. Дві нові спідниці й топ-кардиган.

— Сюзі? — погукала її мати.— Це ти?

— Я вдома. Я отримала…

— Зайди-но сюди, Сюзен. Я хочу з тобою побалакати.

Вона вмить впізнала цей тон, хоча не чула його з таким рівнем виразності з часів своїх шкільних днів, коли прикрі сварки щодо довжини спідниць і щодо кавалерів відбувалися день у день.

Вона поклала свої торби й увійшла до вітальні. Мати ставала дедалі холоднішою й холоднішою стосовно Бена Міерза, і Сюзен підозрювала, що зараз прозвучить її Останнє Слово.

Мати сиділа у кріслі-гойдалці біля панорамного вікна, плела. Телевізор було вимкнуто. Таке поєднання того й іншого було зловісним знаком.

— Я гадаю, ти не чула про останню подію, — промовила місіс Нортон.

Її шпиці прудко клацали, сплітаючи темно-зелену пряжу, з якою вона працювала, в акуратні ряди. Чийсь зимовий шарф.

— Ти поїхала сьогодні раннього ранку.

— Останню?

— Майк Раєрсон помер у будинку Метью Бьорка цієї ночі, і хто ж іще міг бути присутнім біля смертного ложа, як не твій приятель письменник, містер Міерз.

— Майк… Бен… що?

Місіс Нортон похмуро всміхнулась.

— Мейбел зателефонувала мені сьогодні близько десятої і розповіла. Містер Бьорк каже, що зустрів Майка в таверні Делберта Маркі вчора ввечері — хоча як може вчитель швендяти по барах, я не знаю — і привів його до себе додому, оскільки Майк мав нездоровий вигляд. Вночі він помер. І ніхто, схоже, не знає, що саме тоді робив там містер Міерз!

— Вони були знайомі, — розгублено сказала Сюзен. — Фактично, Бен каже, що вони насправді добре заприятелювали… що скоїлося з Майком, мам?

Але місіс Нортон було не відвернути з її колії так швидко.

— Як там не є, а дехто вважає, що надто багато шарварку в нас, у Салимовому Лігві, відколи тут вигулькнуло лице містера Міерза. Дещо занадто багато всього.

— Це така дурня, — роздратовано сказала Сюзен. — Отже, що з Майком…

— Цього поки ще не вирішено, — сказала місіс Нортон. Вона крутнула клубок і попустила напругу нитки.

— Є деякі, хто думає, що він міг підхопити хворобу від хлопчика Ґліків.

— Якщо так, чому ніхто більше її не підхопив? Скажімо, його батьки?

— Деякі молоді люди думають, що вони знають все, — зауважила безадресно місіс Нортон. Її шпиці сполохами стрибали вгору і вниз.

Сюзен підвелася:

— Гадаю, піду-но я до середмістя й подивлюся, чи…

— Посидь іще хвильку, — сказала місіс Нортон. — Я маю розказати тобі ще кілька речей.

Сюзен сіла знову, з нейтральним обличчям.

— Інколи молоді люди не знають усього, що їм варто знати, — промовила Енн Нортон.

Фальшива заспокійлива інтонація з’явилася в її голосі, і Сюзен умент перейнялася недовірою.

— Наприклад, мам?

— Ну, схоже, що цей містер Бен Міерз був скоїв аварію кілька років тому. Якраз після виходу його другої книги. На мотоциклі. Він був п’яний. Його дружина загинула.

Сюзен встала:

— Я більше не бажаю нічого чути.

— Я тобі розповідаю заради твого ж добра, — спокійно мовила місіс Нортон.

— Хто тобі сказав? — спитала Сюзен.

Вона не відчувала ні крихти колишнього гарячого й безсилого гніву чи нагального бажання втекти нагору від цього спокійного, розуміючого голосу і там ридати. Вона почувалася холодною і віддаленою, немов дрейфуючи в космічному просторі.

— Це була Мейбел Вертс, чи не так?

— Це не має значення. Це правда.

— Звісно, так. І ще ми виграли війну у В’єтнамі, і ще Ісус Христос щодня за кермом карта точно в полудень проїжджає через середмістя.

— Мейбел здалося знайомим його обличчя, — сказала Енн Нортон. — А отже, вона коробку за коробкою передивилася свої старі газети…

— Ти маєш на увазі оті скандальні шмати? Ті, що спеціалізуються на астрології, фотографіях з місць автокатастроф і цицьок юних поп-зірочок? Ах, яке об’єктивне джерело, — різко розсміялась Сюзен.

— Не треба бути брутальною. Там все написано чорним по білому. Та жінка — його дружина, якщо вони дійсно були одружені — їхала на задньому сидінні, а його занесло на асфальті і вони вгатилися в бік якогось фургона. Йому просто на місці зробили перевірку алкотестером, написано в тій статті. Просто… на… місці. — Вона виділила частку, прийменник і додаток, вдаряючи шпицями по підлокітнику свого крісла-качалки.

— Чому він тоді не у в’язниці?

— Ці знаменитості завжди знають потрібних людей, — сказала вона зі спокійною впевненістю. — Якщо ти достатньо багатий, є способи виплутатися з будь-чого. Лишень подивитися, з чого виплутувалися ті брати Кеннеді.

— Його притягали до суду?

— Тобі розповідаю, йому зробили…

— Ти це вже казала, мамо. Але чи був він п’яним?

— Я тобі кажу, він був п’яний. — Червоні плями почали вповзати на її щоки. — Тобі не дають дихнути в трубку, якщо ти тверезий! Загинула його дружина! Це точно так, як у тій Чаппаквідікській історії![168] Точнісінько!

— Я перебираюсь до міста, — повільно промовила Сюзен. — Я тобі якраз збиралася про це сказати. Мам, мені вже давно було варто це зробити. Заради нас обох. Я розмовляла з Бейбз Ґріффен, і вона сказала, що на Сістерз-лейн є маленьке, гарне чотирикімнатне житло…

— Ой, вона образилась, —