Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

— Доброго дня, — привіталася вона, — я Катаріна. Можливо, будете каву чи чай?

—  Я Денис. Можна каву. Дякую.

Дівчина пішла на кухню, а Романовський, провівши її зацікавленим поглядом,

запитав:

— Твоя?

— Колись давно була. Зараз — ні, — похитав головою Максим, — просто подруга.

— Хіба так буває? Чи це ти так її повернути хочеш?  — здивувався Денис.

— Е, ні. В моєму серці тільки одна жінка і це не Катаріна.

— Це добре, дуже добре, — пробурмотів Денис, — а тепер давай перейдемо до справ.

Вони кілька годин розглядали різні варіанти співпраці, поки не обрали оптимальний для них обох. Зійшлися на тому, що Денис стане співвласником "Вовчої колиби" і ділянки, але основна її частина все ж буде належати Максиму. А ще Романовський запропонував кілька цікавих ідей для розвитку. Виявилося, він вже викупив у Соні її будинок разом з землею. Якщо об'єднати дві ділянки, можна побудувати великий готель зі спа комплексом. Так буде і ще одне джерело прибутку, і в “Колибі” постійно будуть люди. І взагалі, Денис виявився не таким вже й поганим, як Максим думав. Може, потрібно було раніше його вислухати, а не одразу психувати й посилати куди подалі.

Перед тим, як поїхати, Денис потиснув Максиму руку і пообіцяв, що постарається найближчими днями підготувати всі потрібні документи. Наостанок ще спитав:

— Катаріно, а ви не могли б мені завтра провести екскурсію по території? Може, мені ще яка цікава думка спаде на думку щодо розвитку.

— Звісно, — усміхнулася Ката.

— Тоді до завтра.

Коли автомобіль Романовського поїхав, дівчина невпевнено запитала Макса.

— Непоганий чоловік наче, ні?

— Наче непоганий, — знизав плечима Максим, розуміючи, що Денис хоче зустрітися з Катаріною не просто для екскурсії. Він там 100 разів вже все бачив.

Макс думав, що йому буде нестерпно боляче продавати частину свого бізнесу, але все виявилося зовсім не так. Навпаки, в нього з душі наче тягар впав. Тепер хлопець бачив світло в кінці тунелю. Залишилося найголовніше — стати на ноги у прямому сенсі цих слів.

***

Лара хвилювалася. Сьогодні їй знадобиться вся її сила і витримка. Через кілька хвилин будуть виступи кандидатів у народні депутати, які балотуються до Верховної Ради. Все буде транслюватися у прямому ефірі. Вибори вже на цих вихідних.

Але хвилювалася вона не через виступ кандидата, доповідь якого підготувала її команда. Там все ідеально, у цьому дівчина не сумнівалася. Справа була в Довлатові. Від думки, що вона через кілька хвилин побачить Руслана, аж коліна трусилися, а руки пітніли, неначе у вчорашньої школярки. Останній раз особисто вона бачила чоловіка ще у Петросівцях. Його обличчя зустрічалося їй лише на телеекрані та у соціальних мережах. Справа була ще й в тому, що після того, як Довлатов розірвав контракт, Лара погодилася на співпрацю з його головним конкурентом. Отака от іронія долі.

І ось Довлатов зайшов у зал. Як завжди ідеально вбраний, з чарівною посмішкою і харизмою, яка заповнює враз увесь простір собою і вражає наповал. У Лари аж дихання перехопило. Вона ж думала, що вже все пройшло, емоції вляглися, почуття приглушилися. Наївна.

А яка в нього була промова! Враховуючи те, що Лара точно знала, що він пише всі свої тексти для виступів самостійно, вона ще більше ним захопилася. Вперше в житті дівчинв не хотіла, щоб вибори виграв її клієнт. Серце і душа вболівала зовсім за іншого кандидата.

Лара дуже сподівалася, що Руслан її не помітить, і вона тихенько втече одразу після виступу усіх кандидатів, мов її тут і не було. Не вийшло.

Руслан наздогнав її у одному з темних коридорів телестудії. Він доволі грубо вхопив її за лікоть і розвернув обличчям до себе.

— Куди тікаємо, Ларисо Андріївно?! — прошипів злісно.

— Тобі яке діло? — огризнулася Лара, намагаючись не дивитися йому в очі.

— А чого це ми погляд відводимо, га? Соромно? Що, виклала вже все, що знала, своєму новому клієнту?!

Всередині Лари стався справжній вибух. Е, ні, у професійній некомпетенції він її не обвинуватить! Вона різко підняла голову і, дивлячись йому прямо в очі, чітко вимовила.

— Я б такого не зробила! Ніколи!

Їхні очі немов зіштовхнулися у безмовному двобої. Вони, неначе грали в гру, хто перший кліпне. Ніхто не хотів першим відводити погляд. Повітря між ними настільки розжарилося, що здавалося зараз іскри посиплються звідусіль.

— До біса все, — не витримав Довлатов, різко притягнув Лару до себе і впився у неї своїми жорсткими губами. А дівчина без вагань йому відповіла.

Їхній поцілунок був аже геть не ніжним. Схожі на голодних звірів, що нарешті натрапили на бажану здобич, вони кусали, драпали, рвано дихали… Не могли ні на секунду відірватися. 

Лара була немов під дурманом, коли вони сідали в авто Руслана. Коли їхали кудись у незнайомому ліфті, цілуючись безперестанку. Коли рухнули вдвох на ліжко у квартирі Довлатова, на ходу зриваючи одяг, що здавався таким зайвим. Але коли вони нарешті стали одним цілим і на шаленій швидкості досягли максимального піка, а задоволення нестримними хвилями прострілило їхні тіла, Лара раптом зрозуміла, ще все стало на свої місця. Все так, як і мало бути. Давно. І ще ніколи у світі вона не відчувала себе щасливішою.