Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

Марія насупилася, обмірковуючи почуте.

— Добре, — вона поспішила до будинку, залишивши Аяна розбиратися з воротами.

Старші хлопці сонно терли очі, збирали одяг, зіштовхувалися і бурчали одне на одного, щоб не плуталися під ногами. Старші дівчата, перелякано блимаючи очима, допомагали збирати речі та іграшки для малечі, складали кошики з їжею і водою в дорогу.

На більшій платформі поверх ящиків з крамом покидали каримати, подушки, пледи і повкладали на них сонних дітлахів, яких Тео, Аян і Боб повиносили на руках. Старші повсідалися по периметру.

Лялечка винесла з акумуляторної капсулу і закріпила її на кабіні більшої платформи. Виглядала конструкція дивно, і все разом швидше нагадувало карнавальну платформу, аніж евакуаційний транспорт, але Тео утримався від коментаря: не час для жартів.

Від кабіни до краю платформи Боб і Аян натягнули тканину, зробивши навіс, аби сонце, коли зійде, не попекло дітям шкіру.

Прощання було швидким, після цього платформи рушили на південь. Марія довго дивилася їм услід, аж поки вони не зникли за пагорбами. Серце стискалося від думок про те, як відреагують малі, прокинувшись не в ліжечках, але ж поїхали всі разом, і не з чужими людьми. Лялечка мовчки стояла поруч із нею, щоправда, думала вона про інше: чи наважиться Тео застосувати зброю, якщо з’явиться така необхідність?