Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

- Є село, - Сповільнюючи Вереса говорив хлопець, - Але дивне.

- Яким боком дивне?, - Запитав Свирид.

- Там точно жиють люди, але воно пусте. Нічого не горить, нічим не пахне. Двері позакривані, шиби забиті.

- Впевнений, що не лишине?, - Зупиняючий раптовий крок тварини запитав полковник.

- Впевнений. В стійлах худоба.

- Ну подивимось, - Жестом вказуючи Софії, що пора вирушати.

Йдучи до дивного місця Свирид не переставав оглядатись. На цей раз Софія їхала по центру, Яким вів.

Хмари на нічному небі були такими густими, що місяць втратив любий шанс пробити своє світло бодай в найменшу щілину. Щохвилини заметіль ставала сильнішою, а ситуація - гіршою.

Свирид планував добратися до столиці за два дні, але справлялись швидше. Якщо вийде заночувати - будуть в Глухові завтра до настання обіду.

- Я б не знайшов, якби не звуки худоби, - Вказував Яким рукою, згодом зрозумівши, що нікому нічого не видно.

Свирид зліз з коня й почав обходити вулицю, заглядаючи в щілини дошок на забитих шибках й намагаючись відсунути зачинені двері.

Врешті, одна піддалася.

***

Данило Апостол намагаючись відганяти хижі думки впевнено йшов коридором до кабінету Олександра Меншикова. Підходячи до дверей задумався, хто стане хижаком в розмові.

Варта впускаючи гетьмана до регента почула від останнього: «Можете идти» й залишившись сам на сам, почалась розмова.

- Говорят при твоем дворе появился смелый протеже, - Загадково почав Меншиков, перебираючи стоси паперів за столом - Не думал посприять его службе?

- Він ще замолодий для «сприяння», - Відрізав Апостол.

Регент саркастично пирхнув.

- Не то что у нас. Чем младше - тем лучше.

- Це помітно, - Саркастично підкреслив гетьман.

Миттю піднявши очі Олександр вирішив перейти до справи й відклав першу купу підписаних документів.

- Признаться, я был сильно удивлен тем, что тот малец в одиночку перерезал целый отряд подготовленых солдат. Под командование Корсунова. Он яро рвался в Глухов, - Продовжував піднімаючись з крісла.

- А я, - Апостол вирішив відповісти, - Не був здивований записками які ми знайшли на одному з трьох полонених.

- Так ты зовешь солдат?, - Швидко атакував Меншиков.

- Твої солдати, - Ледь не зірвався гетьман, - Перерізали половину села й полишали тільки згарища. І копії свідчень, які ти щойно відклав - тому доказ.

- Ты обвиняешь меня в умышленном совершении преступления?

- Я не називав імен, пане регенте, - Зберіг холод гетьман, - Але й не повірю в свавілля того, що сталося.

Меншиков уважно дивився.

- Каждый выбраный гетман, - Почав говорити, - Обязуется подписать соглашение между им и царем. Во имя справедливости, преданности и четкого действия по времени нахождение на службе его царского величества.

Регент дістав з нижньої полиці столу аркуш з написаним текстом.

- И вы – не исключение.

***

- Тут живуть люди, - Зауважив Яким, - Вони були тут зовсім недавно.

- Я нічого не розумію, але до світанку небагато, - Говорила Софі зігріваючи руки.

Яким зняв свій теплий верхній одяг і вкрив ним дружину.

- Я розведу піч.

Свирид зміг знайти вхід через задні двері одного з будинків, що був на краю. Там же залишили коней.

Полковник повернувся з обходження села за кілька хвилин.

- Жодної живої душі, - Здивовано говорив, - А худоба не голодна. І в хаті хтось живе.

- Я теж зауважив, - Сказав Яким надламуючи акуратно покладені гілочки для розпалу.

В повній темряві, але закриті від негоди зовні, Софія швидко засинала. Яким впевнившись в тому, що вогонь горить достатньо добре, сів навпроти Свирида.

- До міста доберемся завтра, але якщо дороги замете - можемо до ночі, - Говорив полковник.

- Доберемось, назад не вертатись, - Сказав Яким намагаючись не розбудити Софію.

***

- Я не підпишу, - Апостол поклав вручений йому аркуш.

- Ты гетман по моей воле!, - Закричав Меншиков, - Ты подпишешь!

- Не смійте піднімати на мене голос, пане регенте. Ваш договір погубить солдат, яких ви хочете відправити воювати з Туреччиною. Голодні солдати воюють погано, а народ помре ще до їх повернення з фронту. Собі гірше робите.

Меншиков не зводив погляд.

- Якщо по вашій волі мені дали булаву, то дайте можливість нею скористатися. Інакше ніхто з мушкетами на галери не полізе.

Регент швидко підняв зі столу пергамент, макнув перо в каламар і дописав кілька пунктів, кидаючи після кожного ярий погляд на гетьмана.

Дописавши, Апостол взяв його назад. Руками відвів на довжину ліктя і злегка подув на ще свіжі чорнила.

- Вашій щедрості немає меж, ясновельможний пане регенте, - Повільно вимовив, дочитуючи останній пункт, - Зменште присутність вашого війська на Гетьманщині, - Швидко добавив гетьман, забираючи з очей пергамент.

Меншиков намагався стримувати лють, повертав голову назад, стискав спинку крісла, але дописав.

- Мало я малороссов тогда погубил, - Продовжуючи стримувати злість витиснув із себе Меншиков.

Апостол уважно вдивлявся.

- Доброї ночі, пане регенте. Я чекаю завершення судового процесу і повернусь до Глухова, - Гетьман вирішив обірвати розмову.

- Стой, - Не дав йому цього зробити Меншиков, - Иди за мной.

***

- Чш, - Свирид підірвався з крісла й почав вслухатись, - Чуєш?

- Чую, - Підірвався Яким.

Полковник підійшов до вікна й спробував прогледіти околиці через забиту шибку.

- Там вогні, - Говорив Свирид, - Купа люду. Зараза. Буди Софію, треба тікати.

***

Меншиков повів його довгим освітленим коридором в супроводі варти, чотирьох солдат. На кінці архітектура почала плавно змінюватись й привела їх до великої зали із класичними колонами, люстрами і великим тканим гобеленом, що висів по середині протилежної стіни.