Читати книгу - "Диво - квіти, Олександр Гребьонкін"

І він покликав Хариту.

- Неси динамітні шашки зі збройової!

Схопивши ліхтар, дівчина майнула до хати.

Ферроль зробив ще пару пострілів і його рушниця замовкла.

- Фабіане, підтримай мене, треба перезарядити рушницю.

— Залишилося тільки два патрони, — відповів Фабіан, кривлячись від болю в пораненій руці. Він висунув револьвер і вистрілив у фігуру у кремовому костюмі. У відповідь почулася лайка. Рекастер перекинувся на пісок, лаючись і виючи від болю.

Харита, підбігаючи до будинку, почула скляний дзвін. Вона придивилася: страшна людина в капелюсі і ротом, закритим пов'язкою, кинула смолоскип у вікно. Всередині приміщення спалахнуло полум'я.

- Що ви робите! - крикнула дівчина і з усієї сили шпурнула в страшну людину ліхтар. Він розбився, але бандит навіть не ворухнувся. Стоячи в блиску полум'я, він підняв руку. На Хариту дивилося дуло револьвера. Ще секунда – і зі зброї вилетить страшна смерть!

Харита заплющила очі, і вдарив постріл. Цієї миті позаду хтось підхопив її.

Розплющивши очі, вона побачила в світлі миготливого полум'я мертве тіло.

- Харито, з тобою все гаразд?

Поруч із нею стояв Генрі Вансульт зі штуцером у руках. А ззаду дівчину підтримував сивоголовий Флетчер.

- Так, все гаразд, - пробурмотіла Харита. У неї паморочилося в голові.

З боку струмка Дам'єна вже несла воду у відрі до полум'я, що охопило всю житлову споруду.

Дамьене і Харите, з допомогою мокрих ковдр, важко вдалося загасити полум'я. Шалено пахло горілим, і попіл летів з дверей.

У цей час Ферроль і Фабіан продовжували останніми пострілами стримувати натиск нападаючих бандитів.

 Через хвилину стало тихо, чутно було лише брудну лайку і шарудіння прибою.

Мабуть, вирішивши, що у захисників фортеці закінчилися набої, кілька бандитів, що лежали на гальці, кинулися в атаку. І тут раптом пролунав сильний залп штуцера.

Це стріляв Генрі Вансульт одразу з обох стволів своєї рушниці.

 Поруч, нагинаючи голову, стояли Флетчер і Дам'єна.

- А ви як тут опинилися? - запитав здивований Ферроль.

- Через підземний хід у штольні для стічних вод, - сказав Вансульт.

— А я думав, що ви вже давно бачите третій сон!

- Хіба заснеш, коли така стрілянина! Постріли чути на всю округу! - вигукнув Флетчер. - Слухайте, Ферроль, треба йти. Залишайте блокгауз ... Я бачив у бінокль - від острова пливуть ще два човни з озброєними людьми. Є люди, які знають цей форт. Як бачите, один із них зміг пробратися через якийсь пролом і підпалив будинок, знищив квіти... Вони знайдуть усі виходи... Поки не пізно!

Ферроль наважився:

- Зараз, я наостанок пригощу їх! Харі, ну де там мої динамітні шашки?

І він прийняв від Харити принесений тягар.

Підпаливши дві шашки, Ферроль шпурнув їх униз.

Пролунав потужний вибух, що труснув стіну.

Настала моторошна тиша. Харита перев'язувала руку Фабіану, в револьвері якого скінчилися патрони.

- Там на правій стороні Вільсон та Кресс. Генрі, підтримай їх! – попросив Ферроль.

Флетчер, сколочений, з сивим розпатланим волоссям, квапив захисників форту.

 - Все, друзі, йдіть за мною. Потрібно терміново йти!

У цей час з'явилися Вансульт та Кресс. Вони несли тіло Вільсона.

Усі з вражено дивилися на мертвого моряка.

- Значить так. Беріть його на простирадло - і в підземний хід. Ми з Дам'єною прикриємо вас, - рішуче сказав Генрі Вансульт.

- О, не турбуйтесь, стріляти я вмію, - сказала Дам'єна у відповідь на здивований вигук Ферроля, відразу стаючи до амбразури.

Поступово світало. Але нових пострілів не було.

 Пізніше Дам'єна і Генрі розповідали, що світанок чомусь справив на бандитів приголомшливе враження. Вони стояли як заворожені, дивлячись на ворота форту.

Тоді Генрі та Дам'єна швидко залишили стіну і наздогнали тих, що йшли.

Через п'ятнадцять хвилин вони вже йшли підземним коридором, освітлюючи смолоскипом дорогу. Хід заріс мертвенно - блідими грибами, був забитий гілками. Під ногами хлюпало і пахло сирою землею.

 Нарешті з'явився просвіт. Насилу долаючи завали деревного гнилого сміття і павутину заростей, вони вибралися назовні, опинившись у невеликому ліску, неподалік Лімаса.

Сонце вже почало сходити, коли вони поховали тіло старого моряка, взявши лопату у місцевого жителя, гарного знайомого Флетчера.

Ферроль говорив якісь сумні слова, а Харита плакала. Їй здавалося, що всі її старання, всі справи її рук принесли лише горе і безповоротно загинули. Фабіан заспокоював і підтримував її.

- Друзі мої, - сказав Генрі Вансульт. - Вам зараз не можна йти ні до Флетчера, ні в інше місце. Тим більше серед нас є ті, хто потребує перев'язки та лікування. Тому я пропоную сховатися в моєму будинку. Запевняю, батько вас сховає у маєтку так, що не знайдуть ні бандити, ні поліція.  Буде викликаний лікар. Віз та коней ми наймемо у тутешніх. Тут знають і мене, і Абрагама.