Читати книгу - "Диво - квіти, Олександр Гребьонкін"

- Батьку, ти поранений? – тривожно спитала Харита. – Я захопила бинт та йод, давай перев'яжу.

- Дурниці, дряпнуло, - процідив Ферроль.

- Я бачу мирні переговори марні! - крикнув Вільсон з-за правої стіни. - Тоді, диявол вас роздери, будуть говорити наші рушниці! Зараз я вам влаштую тут покійницьку!

 І він вистрілив у одного із нападників. Той схопився за поранену руку, зашипів, закрутившись дзиґою на місці.

- Ну що, отримав?! – задерикувато крикнув Вільсон.

- А так вони тут не самі! – пролунав чийсь дзвінкий голос. – Ану давай, хлопці, покажемо їм чого ми варті! Випалимо це лігво!

Тут залунали револьверні та пара рушничних пострілів. Кулі плющились об каміння, збиваючи старий мох, що сипався сухим порошком.

У цей час Фабіан підхопив рушницю пораненого Ферроля і зробив пару пострілів, цілячись в темні постаті на березі. Він стріляв для страху, не будучи впевненим у точності влучання.

- Давайте рушницю, Фабіане, - сказав Ферроль, біліючи в темряві бинтом під капелюхом. – Я – старий, досвідчений стрілець. Зараз я покажу їм, як треба стріляти.

Він одразу зробив два постріли, і дві постаті завмерли на піску.

У відповідь об каміння заклацали кулі, засвистіли біля голів.

Ферроль і Вільсон по черзі стріляли, висовуючи зброю в бійниці.

- Батьку, Фабіане, заради Бога, будьте обережні! - благала Харита.

- Я піду до бійниці ліворуч, - сказав художник Ферролю, нагинаючись біля стіни, щоб пройти далі.

Знайшовши зручне місце, обережно визирнувши з-за облупленого зубця стіни,

Фабіан дістав револьвер і ретельно прицілився у голови в червоній шапці. Постріл – і голова припала до землі. Незрозуміло було, попав він чи ні...

У цей час троє нападників пальнули по ньому залпом.

Кам'яні бризки полетіли, хльоснувши в обличчя. Фабіан витер кров із посіченої щоки.

 Хтось із нападників кинув усередину форту запалений смолоскип. Шиплячий, він палав на камінні біля ніг Харити, і та почала топтати його, а потім, піднявши, побігла в глибину двору і кинула в струмок.

У цей час Вільсон, ховаючись на стіні біля правої вежі, стріляв швидко, не даючи ворогові схаменутися. Назустріч йому літала лавина куль, що змусили Кресса злякано пригинатися.

- Двадцять куль для вас, двадцять перша для мене, - говорив Вільсон, приймаючи чергові патрони від блідого Кресса, набиваючи ними магазин карабіна.

У цей момент щось гостре кольнуло його в шию, наче укус великої оси.

Старий моряк вилаявся і тут же безсило обм'як. Його тіло повисло в бійниці, освітлене променем зірки.

- Вільсоне, Вільсоне, що з вами? – шепотів розгублений Кресс.

 Кулі летіли в бійницю, встромляючись у безмовне тіло.

 Крес підняв Вільсона, акуратно стяг і поклав його під стіною. А потім руки юнака самі потяглися до зброї.

В цей час в бійниці з'явилася бородата голова в хустці і з ножем у зубах. Страх охопив Кресса. Сильним, несвідомим ударом збройного ствола він гепнув бородатого в обличчя, і той з криком звалився зі стіни.

 Висунувши в отвір карабіна Кресс, вистрілив навмання. А потім упіймав на мушку ще одну людину, що підіймалася по камінню, і плавно натиснув на спуск. Тіло впало вниз, наче груша з дерева.

У цей час, прикритий камінням, Ферроль вів прицільний вогонь. Ще пара нападників упали на пісок.

Фабіан берег патрони, використовуючи револьвер дбайливо, тільки тоді, коли хтось з'являвся у зоні видимості.

Але настав час зарядити зброю. Фабіан поклав револьвер на кам'яний причілок стіни і став мацати у кишенях.

І раптом він помітив міцну постать бандита, що чітко намалювалася в сріблястому світлі місяця. Мабуть, він заліз ліворуч, де до напівзруйнованої стіни форту примикало гіллясте дерево.

Той махнув ножем, але Фабіан встиг перехопити його руку і щосили став  викручувати її.

Нападник був більш жилавий. Всією своєю масою він повалив Фабіана вниз. Вони боролися, катаючись кам'яними плитами двору. Зрештою чужинець виявився спритнішим, перекинув Фабіана і змахнув ножем. Художник бачив блискуче холодне лезо в сантиметрі від свого горла.

І раптом нападник ослаб, і Фабіан скинув його з себе. Поруч стояла Харита з держаком лопати в руках.

Фабіан підвівся, дивлячись приголомшено на Хариту і на розкинуте тіло, на ліхтар на каміннях двору. Потім мовчки обтрусився, підвівся на стіну і зарядив револьвер.

У цей час за брамою голосно закричали.

- Гей, ви там! – прогарчав голос Рекастера. – Ви вбили кількох моїх людей! Але ми готові дати вам спокій! Видайте мені Хариту, і ви вільні!

- Нічого не вийде! — крикнув Фабіан, стріляючи у відповідь, і тут же по його руці ніби хтось ударив батогом.

- Навіть і не думайте! – крикнув у темряву Ферроль. – Слухайте, Рекастере і ви всі! Запам'ятайте, ви не увійдете сюди! Зараз я задіяю гранати, і тоді усім вам кінець!