Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

З калатаючим серцем вона зсуває ковдру до упору, показуючи, що її друга рука також цілком нормальна на вигляд, як і те, що вона бачить на своїх ногах під компресійними шортами.

Це гарна новина. Що б це не було, все вирішилося само собою. Найкращий можливий результат.

Але це не так; їй ніби чогось не вистачає. Як щось таке жахливе могло просто зникнути?

Можливо, його ніколи не було з самого початку, пропонує крихітний шепіт з глибини її розуму. Ви ніколи не бачили таких вузликів ні на кому. Можливо, це ще одна галюцинація, яка…

Ні. Ні. Вона проводила тести вчора ввечері. Вона взяла зразок, заради Бога.

Це було реально. Це було.

Його просто… тепер немає.

Але коли вона простягає руку, щоб торкнутися гладкої шкіри своїх колін, просто для певності, вона бачить те, що вона пропустила раніше, у пошуках пошкоджень шкіри: засохлу кров на кінчиках її пальців, що зморщується на її долоні. Небагато, але достатньо, щоб її насторожити, бо цього не повинно бути.

Мурашки поширюються на її пальці та стопи, перетворюючи її кінцівки в оніміння. Звідки це взялося? Вона не бачить жодних явних порізів чи травм, не кажучи про те, що вона не пам’ятає про травми. Її місячні регулюються імплантом, і це вже багато років, і, крім того, крові немає на її шортах чи простирадлах, наскільки вона може судити.

Але коли вона обертається навколо, дивлячись, то виявляє, що це на її наволочці.

Офелія завмирає. Потім вона тягнеться до верхньої губи. Вона липка і жорстка, і її пальці ще більше червоніють.

Носова кровотеча. Це все. Полегшення змушує її нутрощі заспокоїтися. На секунду їй здалося, що це щось надзвичайно жахливе, як раптова евакуація цих горбків силою.

Носова кровотеча. З чим вона може впоратися. Добре що ці довбані шишки зникли.

«Я впораюся з цим», — каже вона пошепки, радше для заспокоєння себе, ніж для чогось іншого.

«Офелія?» Бурчить над нею Ліана.

Офелія мовчить.

«Ви йдете до свого офісу сьогодні?» Голос Ліани тихий, але не сонний. Що б це не було, вона не спала й думала про це деякий час.

Офелія намагається подумати, відійти від власних турбот і зосередитися на Ліані та тому, що вона просить.

«Я планую, так».

«Я думала… я могла би знову прийти до вас в офіс. Просто щоб, знаєте, зареєструватися, — додає Ліана. «Після вчорашнього».

Співчуття пульсує в грудях Офелії. Виявлення свого тіла у такому стані було б травматичним для будь-кого, не кажучи вже про людину, яка керувала автобурильниками, яка нещодавно також зазнала збитків. “Звичайно. Авжеж. Тоді, коли ви будете готові». Але вона не розповідає про жорстку маску крові на її шкірі. Їй потрібно прибратися, перш ніж Ліана чи хтось інший її побачать.

Офелія опускає ноги на підлогу. А Ітан… Вона вагається. Що ж, не завадить почекати ще трохи, поки вона не поговорить з Ліаною. Судячи з того, як надворі виє вітер, усі вони залишаться всередині принаймні частину дня. Тоді вона його знайде.

Вона хоче отримати останній шанс допомогти, змінити ситуацію.

Офелія надіває свій комбінезон, бере засоби гігієни з сумки під ліжком і, опустивши голову, йде в туалет.

Умивальник порожній, на щастя. Хвилясте, стійке до розбивання дзеркало на стіні у вузькому просторі створює розмитий шок. Кров з її носа бризкає та розмазується по всій нижній половині її обличчя — завдяки її подушці, як вона могла б уявити.

Нерозсудливо використовувати воду так рано в перший тиждень, але Сонік не збирається її скорочувати.

Коли вона висихає та одягається, вона проходить через центральний вузол, зупиняючись на стільки часу, щоб зварити каву в камбузі. Вона знову виснажена. З-за камбуза доноситься гучний брязкіт, а потім приглушена лайка. Кейт — або Кейт і Суреш — уже працюють у syscon.

З кавою в руці Офелія виходить з камбуза і пересікає центральний вузол до бічного шлюзу А, її голова занята переглядом того, що вона знає про Ліану з їхніх попередніх коротких розмов, і передбачає можливі шляхи їхньої розмови. Це… вона може це вирішити. Неможливо переоцінити відчуття полегшення від того, що в її сфері знань є щось, що можна передбачити. Їй здається, що вона вперше за кілька днів може вільно дихнути.

Як і раніше, Офелію зустрічає весела фігура в покинутому костюмі, притулена до вигнутої стіни коридору біля її кабінету. Навіть коли вона цього очікує, його зовнішній вигляд все одно трохи шокує, враховуючи, наскільки він виглядає як людина.

Шолом і плечі сьогодні ще більше опущені, оскільки верхній важкий костюм ковзає до підлоги, але ноги все ще схрещені в щиколотках, дивлячись на весь світ, як член команди, який припаркувався на сонці, щоб подрімати… без сонця, звичайно.

Зітхнувши, Офелія переступає через ноги. У неї виникає спокуса перенести його до центрального хабу, але вона підозрює, що це призведе до того, що він просто з’явиться в іншому місці. У її койці з підтягнутими покривалами.

Вона зупиняється, а потім повертається назад. ДЕЛАКРУА. Ім’я виблискує на ній у блоковому тексті, вишитому на нашивці.

Яка ймовірність того, що костюм належав члену екіпажу, відмінному від того, якого вони виявили вчора? Єдина людина, якій не потрібен навколишній костюм на цій планеті, це, ну, людина в такому стані. Це також означає, що він, швидше за все, помер у будинку, а потім вони… позбулися його тіла, витягнувши його назовні. А не якийсь нещасний випадок ззовні, який потім вимагав би його вилучення та підготовки до поховання. Це має певний сенс, враховуючи, як мало вони підготувалися.

Її рот стискається. Вона подумки зазначає, щоб сказати це Ітану. Це може зробити його розмову з диспетчером місії трохи більш гладкою, якщо він має ім’я, яким може поділитися. Ліану це також може заспокоїти, хоча, знову ж таки, Офелія підозрює, що вчорашня реакція Ліани, навіть її рішення поговорити сьогодні, більше стосується її невирішених проблем зі смертю Ави, ніж через власника Дурної Пташки, навіть якщо Ліана цього не усвідомлює.

Офелія настільки зосереджена на наступних кроках, що розуміє, що щось не так, лише коли відчиняє двері й ледь не наступає на розбиті залишки свого планшета системи iVR.

Вона відскакує і дивиться на залишки свого кабінету. Два стільці перекинуті, столи зсунуті з місця. Блокноти, які вона використовує для записів пацієнтів, перевернуті на підлозі, сторінки зім’яті та зігнуті. Вміст аптечки розкиданий по підлозі, наче хтось обертався по колу з відкритою коробкою, щоб все розсипалося.

Або як наркоман, що перекинув кімнату, відчайдушно щось шукаючи.

Лайно. Офелія мала замкнути аптечку. Навіть якщо в команді немає відомих проблем із залежністю, вона краще знає, що не можна залишати будь-які ліки там, де хтось може…

Незнайоме