Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Думала, що слова в деяких випадках зайві. І так усе зрозуміло. Але що, якщо я помиляюся? Я мала сказати, що він мені теж подобається. Або хоча б не відвертатися від нього, не йти геть.  

 Я наздогнала Міна вже в провулку. Щойно його побачила, він сповільнив крок і зупинився, збираючись, мабуть, обернутися. Він немов відчув, що я наздоганяю його.   

 Поки він не обернувся, підбігла до нього й обійняла його ззаду зі спини, обвивши руками корпус і притулившись щокою до його плеча. Мені важко було дихати не стільки від бігу, скільки від хвилювання, що душило мене. Добре, що Мін не бачить мого обличчя.   

- Ти теж мені подобаєшся, - прошепотіла, прислухаючись до того, як сильно б'ється моє серце. - Я повинна була сказати це, а не відвертатися від тебе.  

 Джи Мін не відразу відповів. Звичайно ж, він не очікував, що я наздожену його, і вже тим паче, що буду говорити таке. Мені необхідно було це сказати, хоча б зараз, щоб не мучитися до ранку, щоб Мін не думав, що я не приймаю його почуття, що не хочу відповідати на них.  

- Дурненька, - пробурмотів Джи Мін із ніжністю в голосі.  

 Він розімкнув мої руки і обернувся, привертаючи мене до себе.   

- Я почув саме це.   

 Я даремно переживала?   

- І ти про це думала весь день?  

 Я кивнула головою.  

- А-агов.   

 Мін міцніше мене обійняв.   

- Я ж був із тобою.  Якби думав, що ти мене «відшила», наша прогулянка сьогодні закінчилася б на тому місці, на набережній.  

 Я знову обхопила його тулуб руками, обіймаючи.   

 Напевно, Мін уже давно здогадався, що подобається мені. Але я все одно правильно зробила, наздогнавши його. Як тепер добре, затишно і спокійно. Так, обійнявшись одне з одним, можна простояти дуже довго. І не обов'язково про щось розмовляти.   

 Не знаю, як довго ми так простояли. Мін дотягнувся до моєї скроні губами. Я підняла голову, немов він розбудив мене, і його м'які губи торкнулися моїх. Відчула, як напружилося його тіло, і губи стали більш вимогливими, а поцілунок глибшим. Я знову затріпотіла в його сильних руках. Але поцілунок не затягнувся надовго. Джи Мін відірвався від моїх губ і видихнув, немов і те, і інше йому важко далося.   

- Тобі зараз краще піти, - прошепотів Мін мені в губи.   

- Чому? 

- Я можу тебе не відпустити.  

 Джи Мін розімкнув руки, відпускаючи мене. Відпустила і я його.   

- Повертайся додому. Ходімо. Холодно, - промовив він, відступаючи назад.  

- Добре, - погодилася я.  

 Мін трохи збив мене з пантелику. Може мене не відпустити? Ми простояли б тут до ранку?  

 Джи Мін провів мене назад до мого будинку. І цього разу почекав, поки я зайду всередину.   

 Чи можна відчувати себе більш щасливою і сповненою надій? Я довго не могла заснути, обіймаючи подушку, на якій вранці була вм'ятина, бо Мін спав на ній. Мені навіть здавалося, що вона пахне по-іншому.   

 Завтра він прийде. Потрібно зранку прибратися в кімнаті. У мене такий бардак.  

 Я засинала, втомлена, але щаслива.