Читати книгу - "Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей"

Зараз би Лейстер точно її відчитав. Годинна лекція з поводженням стосовно Тенебра, й можливо він би знову причепився до неї, та її секретів. За слова імператору, які могли поставити крапку у цьому відборі. Не те щоб Вальдестірс жадала провалу власної місії, на яку покладала купу сподівань. Зараз їй було трішечки образливо. Трішечки важко усвідомити, що вона тут не задля того, щоб справді зачаровувати імператора. І тільки через це "трішечки" їй зараз не хотілося його слухати, не тоді коли сльози продовжували котитися по її обличчю. І на диво, Естар підкорився такому простому жесту, простій претендентки.

Німріан лише на мить затримав погляд на її обличчі, де ще виблискували сльози. Він схрестив руки на грудях, однак не зрушив з місця. Ніби ця поза могла щось вирішити, чи допомогти йому боротися із жіночими слізьми.

— Сила, леді Морвен, приходить не від вміння оберігати свої емоції, — нарешті мовив він, наче продовжуючи обірвану думку. — А від здатності стримувати їх лише тоді, коли це необхідно, — він хотів, щоб вона не стримувалася перед ним. Хотів підійти й втішити, міцно обійняти. Та не зрушив з місця, стояв як вкопаний. — Сльози жодним чином не роблять тебе слабшою. Це інший страх - бути справжньою - робить тебе вразливою.

Еліанора все ще мовчала, його слова розчинялися в повітрі разом із важким ароматом лаванди, що долинав від лампи поруч. Вона втягнула носом повітря, поволі знижуючи руку, яка досі висіла між ними. Її погляд був темним, мов глибини лісового озера опівночі, і в цю мить вона виглядала майже так само велично, як імператор перед нею.

— Ви хочете сказати сльози прояв сили? — в її голосі відчувалася гірка насмішка. — Це не властиво імператриці. І жоден підданий не визнає сліз, своєї правительки, — її голос став холоднішим. — Але знаєте, зараз я не маю настрою на ці порожні баталії. Якщо ваша мета була побачити мій страх і сльози - вважайте, що ви досягли неперевершеного успіху, — її тіло все ще тремтіло. — А тепер залиште мене. Я не здатна вдавати ні приязну фальшивість, а ні радості - від вашої присутності.

— Ви мене проганяєте? — з подивом запитав Естарю

— Я скажу вам більше, тільки ваш титул не дозволяє мені дати вам ляпас за цю витівку!

Естар на мить заціпенів від почутого, дивлячись на неї зі здивуванням, яке повільно змінювалося на щось інше - тонка, ледь помітна усмішка з’явилася на його обличчі. У його очах зблиснуло щось тепліше, щось, що підкреслювало його зацікавленість. Якби хтось насмілився з ним розмовляти в такому тоні, ба більше, сказати щось подібне - без зайвих роздумів, покарання було б миттєве.

— Ляпас, кажете? — м’яко запитав він, наближаючись до неї крок за кроком, ближче. — Невже мій візит так сильно засмутив вас, леді Морвен? Визнаю, Тенебра не мали права до вас навідуватися в кімнату.

Вона, обурено глянувши на нього, стояла нерухомо, хоча відчувала, як обличчя почало палахкотіти не лише від гніву та тепер й від сорому. Проте імператор не зупинився, продовживши ще ближче нахилятися до неї. В його погляді з’явився загадковий блиск, і голос став тихим, тепер звучав майже ніжно.

— Ніколи не думав, що зможу так сильно розізлити вас... і настільки зачепити, — прошепотів він. Його пальці ледь торкнулися її підборіддя, піднімаючи його, щоб їхні очі знову зустрілися. Іншою рукою він витер її сльози, з такою тендітністю, мов вона була зроблена з кришталю. — І навіть коли ви гніваєтеся, ви виглядаєте неймовірно гідно.

Еліанора втримала його погляд, але не могла приховати здивування. Вона не знала, чи відчуває більше лють, чи розгубленість. Імператор лише злегка всміхнувся, ніби читаючи її сумніви.

— Можливо, леді Морвен, сльози не личать правительці. Але іноді вони нагадують нам, що ми живі. І якщо я зміг вивести вас на такі емоції, значить, я не байдужий вам так, як ви хочете переконати себе.

— Байдужий? Ви надто переоцінюєте свою роль у моєму житті, імператоре, — її голос знову став холодним, хоч і тремтів від хвилювання. — Я приїхала сюди зовсім не заради вас.

Вона йому не брехала. Естар нахилився ближче, і на його губах з’явилася ледь помітна усмішка, майже грайлива.

— Можливо, поки що, леді Морвен. Але я не планую зникнути з вашого життя так просто.

Злегка нахиляючись, його рука все ще обережно підтримувала її підборіддя. Її погляд злегка затремтів, та коли він нахилився ще ближче, Еліанора раптом відвела голову вбік, відмовляючись прийняти його поцілунок, але й не відштовхнувши. Її обличчя застигло в напруженні, а очі видавали тривожний блиск. Між ними повисла важка тиша. Естар лише на мить зупинився, а потім, не відступаючи, тихо прошепотів:

— Не відштовхуй мене... Тессо. Твій опір лише підсилює моє бажання зрозуміти, хто ти насправді.

Вона відчула, як його дихання ледь торкається її шкіри, але не змогла змусити себе відсторонитися повністю. Її серце скажено калатало в грудях, а думки змішалися, наче туманом огорнувши розум.

— Ви настільки впевнені, що готові грати в цю гру, імператоре? — прошепотіла вона, все ще відвернувшись, хоч і не вирвалася з його рук. — Ви навіть не знаєте, з ким маєте справу.

Естар лише легенько всміхнувся, нахиляючись до неї ще ближче, поки його губи опинилися біля її вуха, ледь не торкаючись її шкіри.

— Може, я й не знаю, але хіба це колись мене зупиняло?