Читати книгу - "Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей"

Ці слова змусили її затамувати подих. Тонкі межі між їхнім спротивом і магнетизмом розчинялися, створюючи незвичну атмосферу, де навіть найменший рух чи погляд здавався обіцянкою. Еліанора вдихнула глибоко, намагаючись взяти себе в руки, хоча ледь відчутна тремтливість видавала її хвилювання.

— Тоді навчіться тримати дистанцію, — відповіла вона тихо, відступивши на крок назад, повертаючи йому палаючий погляд, що приховував водночас і лють, і щось більше. — Я б не радила вам перевіряти мої межі.

Естар, злегка посміхаючись, відступив, спокійно зустрічаючи її погляд.

— Залишаю вам простір, леді Морвен, — відповів він м’яко, у його голосі чулася грайливість. — Але це не означає, що я збираюся зупинятися.

— Візит Тенебра були більш ніж переконливими, підкреслюючи ваші наміри. Тільки тепер я не певна, чи є в мене бажання все ще залишатися у вашому палаці.

Німріан уважно дивився на неї, у його очах відчувалася напруга й гостра цікавість, наче він бачив перед собою більше, ніж просто ще одну претендентку. В якусь мить він здався самому собі імпульсивним, але не дав можливості розуму втрутитися, коли зробив крок вперед, знову скорочуючи відстань між ними.

— Вам здається, що ви можете просто піти? — його голос прозвучав низько й ледь чутно.

Не давши їй відповісти, Естар несподівано простягнув руку й обережно, але рішуче взяв її зап'ястя. Еліанора відчула цей дотик, ніби магнітний заряд, що пробіг по її тілу, залишаючи відчуття легкої напруги й приємного хвилювання. Він повільно провів великим пальцем по її шкірі, змушуючи її знову затамувати подих, а потім повільно підняв її руку й наблизив до своїх грудей, дозволяючи відчути, як глухо б’ється його серце.

— І що ж утримувало вас тут досі, леді Морвен? Чи, можливо, справа не лише в короні, яку я вам можу дати? — його очі не відривалися від неї, і в них читався виклик. Естар, сам того не очікуючи, не міг зупинити почуття, яке змушувало його постійно тягнутися до неї, попри всі свої імператорські маски.

Еліанора, приголомшена його раптовою близькістю, злегка напружилася, намагаючись обірвати цей зв’язок, але її рука залишилася в його долоні. Його голос звучав впевнено і з легким відтінком ніжності, ніби між ними було щось більше, ніж чергова гра в перетягування каната. Вона відчула, як його тепло огортає її.

— Що ж, можливо, це не тільки корона, — промовила вона, ховаючи хитку усмішку за маскою холодності. — Але, імператоре, вам краще не переоцінювати свій вплив. Відпустіть, — її голос не звучав впевненим.

Естар, з розумінням у погляді, нарешті відпустив її руку, але ще якусь мить залишився стояти зовсім поруч.

— Боюся, від цього моменту все може стати ще непередбачуванішим, — сказав він, тримаючи її в напруженій, бентежній тиші.

Еліанора не встигла ні відступити, ні протестувати. В його очах промайнув рішучий вогник, і, перш ніж вона усвідомила, що відбувається, його губи торкнулися її - пристрасно, з такою силою й напругою, наче він хотів зруйнувати всі бар’єри, що існували між ними. Спочатку в ній спалахнула злість, образа від цього раптового порушення дистанції, проте, на мить її внутрішній опір почав згасати під тиском його непохитного, наполегливого поцілунку.

У цьому поцілунку була глибина, і хоча вона намагалася тримати себе в руках, відчула, як щось всередині неї починає танути, розчиняючись у цій миті. Він притиснув її ближче, так, ніби боявся, що вона зникне, і її обурення поступово поступилося місцем відчуттю непередбачуваної близькості. Їхнє протистояння, переплетене з невимовним бажанням, піддавалося напруженню між ними, створюючи якусь нову хімію, яку важко було заперечувати.

На мить, немов забувши про всі застереження й плани, Еліанора відповіла на його поцілунок. Її пальці ледь тремтіли, коли вона торкнулася його плеча, відчуваючи під тонкою тканиною силу, непохитність, які ховалися за його зовнішнім спокоєм. Його тепло охопило її, пробуджуючи заборонене, заховане десь глибоко, розтоплюючи холод, яким вона оберігала себе від усього навколишнього світу.

Її серце калатало так гучно, що вона відчувала його удари в скронях. Здавалося, час зупинився, залишивши лише цю мить, його дотик і солодку, майже болісну близькість. Його рука ковзнула по її спині, притискаючи до себе ближче. Його подих торкнувся її обличчя, і ця легкість була для неї майже нестерпною. Її пальці ледь відчутно стиснули його, ніби шукали підтримки в цьому дивному балансі між страхом і бажанням, між спокусою та опором. Її думки відступили, лишивши тільки відчуття — безмежне, всеосяжне, від якого захоплювало дух і розчинялися всі її бар’єри.

Та, відчувши, що все заходить надто далеко, вона ледь помітно відсторонилася, не відводячи погляду, і тихо сказала:

— Це була помилка. — Проте її очі, що ще не втратили блиску пристрасті, розкривали те, чого вона не могла вимовити вголос. — Залиште мене, імператоре, — її голос, нарешті, знову набув звичного холодного тону.

Естар лише легенько всміхнувся, спостерігаючи за її стриманою реакцією, але ніби розгадавши щось глибоко приховане, він відповів спокійним, майже лагідним тоном:

— Це не гра, Тессо.

Вона мовчки подивилася на нього, не дозволяючи емоціям взяти верх, але його слова зачепили її сильніше, ніж вона очікувала. Вона не могла дозволити собі піддатися чарам імператора, але водночас відчувала, як її межі, за які так відчайдушно боролася, потроху стираються.