Читати книгу - "Свобода"

— Гречані млинці? — радісно запропонувала Петті.

— Звучить чудово.

— Можу тобі кілька яєць підсмажити, якщо ти...

— Ні, млинці — це добре.

— Я б могла й трохи бекону зробити...

— От від нього я б не відмовився.

— Гаразд! Млинці та бекон.

Якщо з серцем Річарда й відбувалося щось подібне, він і оком не мигнув. Вона стояла й дивилася, як він поїдає дві порції млинців, тримаючи в руці виделку абсолютно правильно — так, як його навчив її тримати Волтер, коли вони були на першому курсі (вона це знала напевне).

— Що збираєшся робити сьогодні? — запитав він, але не те, щоб його це дуже цікавило.

— Господи, я про це взагалі не думала. Нічого! У мене відпустка. Гадаю, нічого не буду робити вранці, а потім приготую тобі ланч.

Він кивнув і продовжив їсти, і їй спало на думку, що це тільки вона мала якісь мрії, які зовсім не мали нічого спільного з реальністю. Петті пішла до ванної кімнати, сіла на закритий унітаз, і серце в неї ладне було вирватися з грудей, але вона дочекалася, поки не почула, як Річард зачиняє за собою двері та йде перетягувати усілякий мотлох. Перші звуки чиєїсь роботи рано-вранці викликають велику тугу: наче тиша відчуває біль від того, що її ламають. Перша хвилина робочого дня нагадує про всі інші, з яких він складається, а рахувати, хвилини по одній, окремо від усіх інших, нікуди не годиться. І тільки після того, як за цією оголеною, самотньою хвилиною йде друга, а потім ще одна, день стає більш сприйнятним у своїй повсякденності. Петті дочекалася, поки це трапиться і з нею, і тільки тоді вийшла з ванної.

Вона взяла «Війну та мир» на той пагорб, згадавши невиразну стару моду вражати Річарда своєю начитаністю, але заплуталася у розділі, де йдеться про воєнні дії, і читала одну й ту саму сторінку знову й знову. Пташка, ім’я якої Волтер уже зневірився навчити Петті правильно вимовляти — щось схоже на «вірен» чи «вір еон», — уже призвичаїлася, здавалося, до її присутності — почала мелодійно співати на гілці дерева просто над Петті. Пісня ця нагадувала ідею-фікс, яку пташка ніяк не могла викинути з голови.

Почувалася Петті так, ніби безжалісна й добре організована група бойовиків руху Опору зібралася під покровом ночі її розуму, і вона отримала наказ в жодному разі не проливати жодного променя світла свідомості, ні на секунду. Її кохання до Волтера та її вірність йому, її бажання бути доброю людиною, її розуміння Волтерового змагання з Річардом протягом усього життя, її твереза оцінка характеру Річарда та (з якого боку не подивись) гидотне бажання переспати з кращим другом власного чоловіка — ці високі роздуми були раді знищити бойовиків руху Опору. І тому вона мала придушити спробу свого здорового глузду вивільнитися. Вона навіть не могла дозволити собі згадати, у що вдягнена, — бо мала постійно відганяти задум одягти якусь спокусливу майку перед тим, як віднести Річарду печиво та каву; вона мала негайно позбавитися цієї думки, бо найменший натяк на звичайнісінький флірт викличе справжнє світло прожектора, а сцена, яку він освітить, виявиться надто огидною, ганебною та жалюгідною. Навіть коли Річард і не відчуватиме відрази, вона сама точно відчує. А коли він помітить це, то почне дорікати — так само, як дорікав тоді за алкоголізм, — і це стане найгіршим лихом, катастрофою, приниженням.

Та її пульс добре знав — і демонстрував це їй своїм швидким стуком, — що вона, ймовірно, такої змоги більше ніколи не матиме. І точно не матиме, якщо лежатиме й далі на тому пагорбі. Також пульс неможливо було контролювати через те, що вона потайки зізнавалася собі: до того рибальського табору в Саскачевані можна дістатися тільки біпланом, а зв’язатися з ним — тільки за допомогою радіо- чи супутникового телефону, тому Волтер точно не зателефонує їй протягом наступних п’яти днів, якщо не трапиться нічого термінового.

Петті залишила Річардові ланч на столі й поїхала до найближчого крихітного містечка Фен-сіті. Вона добре розуміла, що легко може влаштувати аварію на дорозі, але все одно так замріялася, уявляючи, як гине через нещасний випадок, Волтер голосить над її знівеченим тілом, а Річард похмуро стоїть поряд, що ледве не в’їхала в єдиний знак «Стоп» у Фен-сіті; вона майже не чула вереску гальм.

Усі проблеми у неї в голові, лише в ній самій! Єдине, що давало їй надію, — це те, що вона так добре приховує свій внутрішній безлад. Так, вона була дещо розгублена й нервова протягом останніх чотирьох днів, але поводилася значно краще, ніж, скажімо, у лютому. Якщо вона сама зуміла утримати і не показати свій темний бік, логічно припустити, що в Річарда такий бік теж є і що він теж його приховує. Але то була лише примарна тінь надії, чудовий засіб виправдати власні безглузді фантазії.

Петті вивчала мізерний вибір місцевого пива в кооперативному магазині Фен-сіті — «Міллер», «Коре» та «Будвайзер» — і намагалася прийняти рішення. Зняла з полиці пакунок з шістьма банками, ніби крізь алюміній, з якого вони були зроблені, могла відчути, як їй смакуватиме це пиво. Річард сказав їй кинути пити; мабуть, вона здається йому огидною, коли випиває. Вона повернула той пакунок на полицю й відігнала себе до інших, менш провокуючих відділів крамниці; але важко планувати, що приготувати на вечерю, коли тебе ось-ось знудить. Тому вона повернулася, до полиць із пивом, і це було так само природно, як пташиний спів, який неминуче повторюється. На різних банках були різні зображення, але всі вони були прикрашені знаком дешевих броварень. Їй навіть спало на думку поїхати аж до Гранд-Репідз та купити нормального вина. Потім їй захотілося поїхати назад, додому, і зовсім нічого не купувати. Але що їй тоді робити? Вона безпомічно вагалася: її долало передчуття, що жоден із цих варіантів усе одно не принесе достатньо спокою чи радості, аби виправдати її вбоге серце. Інакше кажучи, вона тепер розуміла, що означає бути зовсім нещасною. Але зараз авторка заздрить тій, молодшій, Петті та жаліє її, бо тоді, стоячи у крамниці у Фен-сіті, вона щиро вважала, що гірше вже не буде; що так чи інакше, ту кризу буде вирішено у наступні п’ять днів.

Її ступором урешті-решт зацікавилася кругловида дівчинка-підліток на касі. Петті божевільно їй посміхнулася, взяла курку у пластиковому пакунку, п’ять огидних