Читати книгу - "Капкан кохання, Світлана Литвиненко"

  Тому поспішив так і зробити і вже за кілька хвилин він обережно торкнувся вологою тканиною її обличчя, і це дійсно дало результат. Леся ледь ворухнулася, а Амір злегка посміхнувся, радіючи про себе, що вона нарешті прийшла до тями. Відкривши очі, Леся спочатку не могла згадати, що з нею сталося. Побачивши Аміра, вона спробувала підняти голову, але гострий біль змусив її залишитися нерухомою.

- Тихо, не роби різких рухів, — м'яко сказав Амір.

- Де я? Що зі мною? Як ти… — запитала вона хрипким голосом, перебуваючи у стані розгубленості намагаючись пригадати події.

- Ти впала з коня і вдарилася головою…

- Вовки! — раптом вигукнула Леся, яка вмить усе згадала. — Їх там багато, треба тікати…

- Заспокойся, чуєш? Заспокойся. Вовків тут немає, — намагався заспокоїти її Амір.

- Вони нас знайдуть, нападуть! Розірвуть і Марічку, і нас! — паніка накривала Лесю з кожною секундою.

- Будь ласка, заспокойся. Повір мені, вовків тут немає. Щойно почне світати, ми повернемося додому, — запевнив її Амір, хоча в глибині душі і сам не був у цьому переконаний.

- Я хочу сісти, — сказала вона, трохи заспокоївшись і повіривши йому. Згадала все, але не могла не запитати: — А ти як тут опинився? Ти що, стежив за мною?

- Так, — зізнався Амір. — Ти обережно підводься. Ось так. Голова паморочиться?

- Ні, але нестерпно болить... Дякую, що дбаєш про мене. Але як так вийшло, що ти стежив за мною? Невже ти не спав чи, може, прокинувся від шуму?

- Це зараз неважливо, — відмахнувся Амір. — Важливіше те, куди ти їхала. Які у тебе були наміри, що ти наважилася на таку небезпеку? Поясни свою поведінку, бо я нічого не розумію. Леся, що ти приховуєш? Повір, ти можеш мені довіряти, і я готовий допомогти.

   Він підкинув у багаття ще кілька сухих гілок, які знайшов у гроті.

- Це тільки мої проблеми, — відповіла вона, ще не готова до відвертого зізнання.

- Ще раз повторюю: ти можеш мені довіряти. Я тобі не ворог. Леся, будь ласка, повір.

- Я тобі вірю, але не хочу нав’язувати тобі свої проблеми. Розумієш...

- Ні, не розумію, — Амір потер обличчя долонями, ніби таким чином намагався заспокоїтися.- Леся, розповідай. Я не відстану, поки ти все не поясниш. Я слухаю.

  Леся дивилася на багаття, відчуваючи тепло, що йшло від нього. Головний біль трохи вщухав, але не проходила, тіло нило, а почуття досади та розчарування гнітили. Її план «А» провалився, і тепер навряд чи вдасться все повторити. Вона тільки зараз зрозуміла, наскільки це було небезпечно й необдумано. А ще Амір…

- Леся, розповідай, — терпляче повторив він, помітивши, що вона готова довіритися.

- Ти тоді скажеш, що я ненормальна. Але повір, у мене не було вибору. Я була змушена хоч щось зробити, щоб вибратися… з капкана, в який потрапила, — почала вона.

- Капканом ти називаєш одруження зі мною? — запитав Амір, хоча вже і так здогадався. — Як дід примусив тебе вийти за мене? Леся, будь відвертою.

- Він… погрожував моїй сім’ї, моїй мамі, сестричці. Він найняв людей, які готові були завдати їм шкоди, якщо я не зроблю те, що він хоче, — зізналася нарешті Леся.

- Можливо Тимофій Васильович просто блефував. Можливо він тільки налякав тебе, а ти повірила…

- Він не просто налякав мене. Коли він мені погрожував, то змусив зателефонувати мамі. І я зателефонувала... Дізналася, що Марту тримають у заручниках. Якщо я б відмовилася за тебе вийти, вони б її не повернули. А тепер дід каже, що якщо я піду від тебе або ти будеш чимось незадоволений, його люди знову викрадуть Марту і можуть навіть убити…

- Який же негідник все-таки, цей Тимофій Васильович, — Амір з досадою видихнув. — Він використав тебе для того, щоб ще більше розбагатіти. А я… я теж не кращий за нього. Хоч я й закохався в тебе, але теж використав. І тепер дуже шкодую, що причетний до всього цього…