Читати книгу - "Данелія , Таміла Калас"

– Ти була на його могилі? Навіщо себе так мучити? Ти ще зустрінеш людину, яку полюбиш, – тихо промовив Ілля, його погляд був сповнений жалю.

– У-у, ти нічого не розумієш, – п’яно хихикнула Данелія. – Такі, як ти, женуться тільки за прибутками та жінками на одну ніч. Ти не знаєш, що таке любов? Бо любиш тільки гроші та владу. Ти дуже схожий на Павла.

– Коли ти п’яна, то починаєш казати правду, – спокійно зауважив Ілля.

– Напевно, тому ти не п’єш? – з викликом кинула Данелія.

– Досить вже, – твердо промовив Ілля й зробив крок, щоб забрати пляшку.

Данелія відхилилася, втратила рівновагу й ледь не впала, але Ілля встиг підхопити її під руки. Її розпатлане волосся закрило майже все обличчя. Коли вона відкинула його назад, то побачила, як Ілля дивиться на неї з ледь помітною усмішкою. Данелія обвила його шию руками й почала цілувати, намагаючись розстебнути ґудзики на його сорочці, майже відриваючи їх.

– Перестань, спинися, Данеліє, – його голос був твердим, але в ньому відчувалася нерішучість.

– Я хочу тебе, – прошепотіла вона, її дихання обпалювало його шию.

– Припини. Ти хочеш не мене, а своє майно. Дурненька, хіба ти думаєш, що ніч, проведена разом, щось змінить?

– А ти сильний… Свідомо відмовляєшся від мене? – її п’яний розум намагався знайти хоч якусь зачіпку.

– Я не відмовляюся, Данеліє. Ти зараз п’яна й легкодоступна не лише для мене, але й для будь-кого. Краще я проведу тебе до спальні, – його тон знову став турботливим.

Ілля обережно провів Данелію до її кімнати й допоміг переодягнутися, відчуваючи, як її безпорадна ніжність крає йому серце.
Ніч минула швидко, мов неспокійний сон. На ранок Данелія прокинулася в тій самій кімнаті, схожій на дитячу, відчуваючи важкий похмільний біль. Вона пішла до ванної кімнати, щоб прийняти душ, але на порозі зіткнулася з Іллею, оголеним до пояса, у спортивних штанах. Данелія практично врізалася в нього, її погляд мимоволі затримався на його міцному, рельєфному торсі. Це був перший раз, коли вона бачила його без сорочки.

– А ти інший, ніж я думала, – промовила вона, відчуваючи несподіване хвилювання.

– Я тебе розчарував? – його очі дивилися на неї з ледь помітною усмішкою.

– Ні, ти й не зачаровував. Просто для свого віку виглядаєш непогано, – спробувала вона приховати своє збентеження за легким сарказмом.

– Як добре, що ти знаєш мій вік, а то б закохалася, а мені зайві проблеми не потрібні, – відповів Ілля, його голос звучав грайливо.

– Та ти що? Мені теж не потрібні проблеми, – різко відрізала Данелія, відчуваючи, як у її душі зароджується незрозуміле почуття до цієї складної та суперечливої людини. Ці відчуття вже давно ледь чутно бриніли в ній, але згадка про Кирила, мов холодний вітер, відганяла будь-які романтичні думки. Дозволити собі закохатися вона не могла – це було надто небезпечно, надто невчасно.